Читати книгу - "Полювання на чорного дика"

Ансель підвівся.

— Так, гере Вальтер!

— Чого стоїш? Біжи! — прикрикнув на нього Шелленберг.

Тим часом Марко, важко дихаючи, відійшов від кабанячої туші. Нахилився, витерся, необачно розтираючи бризки крові по обличчю. Його кепка виглядала з-під кабана, гарний твідовий піджак був заляпаний кров’ю, руки — теж у крові. Шикнув на курцхаарів, які без упину гавкали.

— Та вгомоніться вже, собацюри!

— Алексе! — Шелленберг кинувся до нього. — З вами усе в порядку? Ви не поранені?

Швед похитав головою і важко всівся на траву поряд із забитим кабаном.

— Ні, не поранений. Усе гаразд.

— Оце так! Та ви, мій друже, справжній герой! — вигукнув Вальтер. — Ви щойно завалили цілого кабана!

— Мабуть, — видихнув Марко. — Гарно пополювали на вальдшнепів, чи не так, Вальтере?

Шелленберг із полегшенням розсміявся.

— А я не одразу второпав, що ви кинулись на нього з ножем, — хитнув головою той у бік конаючого дика. — Зізнаюся щиро, я уперше таке бачив…

— Зізнаюся навзаєм — я теж, — проказав Марко, витираючи жмутом трави кров із рятівного мисливського ножа.

— Де ви цього навчилися? — здивовано запитав Шелленберг.

Марко розсміявся.

— Навчився чого? Усе відбувалося так швидко, Вальтере, що я спам’ятався вже тоді, як загнав ножа дикові у шию…

— Ви відчайдушний чоловік, Алексе! — із захопленням проказав Шелленберг. — Якби не ви, ця звірюка розірвала б малого Анселя. У мене в ту мить просто відмовили ноги… А у вас… прекрасна реакція!

Марко гмикнув.

— Якби ж то!

— Оце так справді ранкове полювання! — всівся біля нього Шелленберг.

— Добре, що цей кабанець ще молодий і сам пішов до водопою, — мовив Швед. — Якби їх була тут сімейка, або сам він більший і сильніший — навряд чи нам вдалося б так легко відбитися.

— Так… Ансель і пискнути б не встиг… — погодився Вальтер. — Бідака, налякався добряче!

— Здається, собаку треба до ветеринара… перевірити, — вказав Марко на Мозера. — Отого, з рудим вухом. Його кабан добряче тріпнув.

— Бідолашний Мозер! — Шелленберг обережно помацав курцхаара за вухом. — Йому нівроку перепало! Але ви, Алексе… Ви мене так вразили, що і слів не маю!

— Дурниці, — видихнув Швед, — буду вдячний, якщо не розповідатимете подробиці моїй дружині. Вона ще місяць буде докоряти мені…

— О-о-о! — похитав головою Шелленберг. — Здається, ви абсолютно не знаєте, чим підкорювати жіночі серця! Це вам, Алексе, не якась там мисливська байка про сто вовків з отакенними очима! Розповім! Обов’язково розповім нашим дамам за вечерею! Хіба що особливо криваві подробиці не озвучу. Ви вклали дикого кабана! Це не жарти!

— Та годі вам, Вальтере! — махнув рукою Швед. — Вклав! Після того як ми обидва випустили в нього купу набоїв! Добив — це буде точніше.

— Гм-м-м, — Шелленберг замислено подивився на Марка, — я радий, що не помилився в вас! Ви мені одразу, Алексе, сподобались… А сьогоднішня пригода робить нас… друзями навік!

Шелленберг простягнув Маркові руку. Той поглянув на свою, брудну від кабанячої крові.

— Вип’ємо за це, Вальтере. За обідом. Бо тут у мене тільки фляга з водою.

— А мене дивує інше… Чому Мартін приготував мисливського ножа тільки для вас? — поцікавився Шеллленберг. — Чому мені не дав… Ми з вами обидва не мисливці, але чому Мартін приготував тільки одного мисливського ножа і віддав його вам?

Марко подивився на Шелленберга, як на блаженного, перевів погляд на його шкіряний пояс, яким той був підперезаний поверх піджака.

— Вальтере, — проказав, намагаючись стриматися від сміху, — Вальтере, ваш мисливський ніж увесь цей час був при вас! На поясі…

Шелленберг мацнув себе рукою по животу, потім правіше, намацав сумку і чохол, сягнув у нього рукою і дістав… свого мисливського ножа!

— Ч-ч-чорт! — проказав він. — Ну і йолоп же я!

— Не варто себе картати! — поплескав Марко Шелленберга по плечу. — Не скажу, що я у ту мить почувався краще…

— Та все ж у вас прекрасна реакція! Ви, вочевидь, лукавите, Алексе, кажучи, що ніколи не захоплювалися полюванням.

— Таки ні, не захоплювався, — похитав головою Швед, — оце уперше. В мене завжди були якісь інші інтереси. Але я захоплююся іншою традиційною британською забавою — боксом. Можливо, тому і реакція хороша.

З-за дерев почувся свист Анселя і курцхаари миттю підвели голови, впізнавши знайомий клич. Хлопець повернувся разом із працівниками вілли.

Недавня блідість зійшла з його обличчя і він намагався бадьоритися. Франц та Герман, побачивши драматичну картину недавньої сутички з кабаном, так і застигли на місці.

— Чого поставали? — проказав Шелленберг. — Приймайте мисливські трофеї!

Франц розвів руками.

— Гере Вальтер, дика хіба до гілки причепити. Інакше ми його не донесемо.

* * *

— Це треба зафіксувати на плівці! Обов’язково сфотографувати, поки від тих мисливських трофеїв не залишилися ріжки та ніжки, — захоплено вигукнула Габріель, угледівши дивну процесію перед маєтком. — Вони ж наче збиралися полювати на вальдшнепів, чи не так, Елізабет? Звідки ж узявся цей кабан?

— Кабан? — Ліза здивовано підвела погляд і заніміла від побаченого.

Спочатку на галявині з’явилися курцхаари. Мозер вже очухався від завданого йому удару і біг попереду, голосним гавкотом закликаючи усіх подивитися, яку здобич вполювали мисливці. За ним гнався Шрайк. Далі йшов Ансель, обвішаний добутими вальдшнепами. За ним — Марко з Шелленбергом із рушницями на плечах. І наприкінці два робітники з маєтку, Франц із Германом, немов первісні мисливці несли підчеплену до міцної гілляки кабанячу тушу.

— О Боже! — вигукнула Елізабет.

Вона ледве стрималася, аби не гукнути «Марку!». Він був увесь заляпаний кров’ю. Обличчя, руки, твідовий піджак, чоботи…

— Господи… Любий, що з тобою? — Ліза підбігла до Марка, із тривогою розглядаючи його брудне обличчя і одяг.

— Усе добре! Усе добре! — усміхнувся Шелленберг. — 3 Алексом усе в порядку. Настільки в порядку, що він зумів завалити мисливським ножем оцього чорного дика, фрау Макміллан!

— Усе добре, Лізо, правда, — стомлено відповів Марко, — то на мені кров кабана, не моя…

— Негайно несіть сюди фотографічну камеру! — вигукнула Шанель. — Є у цьому будинку фотокамера? Це треба зафіксувати!

— Звісно, є, Габі! — хитнув головою Вальтер. — І це справді чудова ідея! Мартіне, принесіть фотографічну камеру і покличте кого-небудь, нехай сфотографують нас!

Марко підвів очі до неба… Ідея з фотографуванням аж ніяк не тішила його, але подітися було нікуди. Франц та Герман поклали тушу кабана, Ансель розклав перед ним по колу вальдшнепів.

— Живописно, Алексе, чи не так? — радісно проказав Вальтер. — Сьогодні у нас буде справжній мисливський бенкет!

— Так… вражає… — погодився Марко. — Здається, я тільки тепер починаю