Читати книгу - "Поліція"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Це мошва, — заперечила Катрина.
— Неправильно, — відповів Мікаель Бельман, не прибираючи бінокля від очей.
— Ні, ми просто обоє праві. Мошва — це ті ж комарі, тільки менші розміром…
— Неправильно, що…
— Деякі з них такі дрібні, що п’ють не людську кров, а кров інших комах. Або ж рідину тіла, у комах немає…
—…нічого не відбувається.
Перед будинком зупинилася машина.
— Уявіть собі це — бути комаром, жити на смердючому болоті, а тебе при цьому ще й кусає мошва.
Катрина знала, що торочить усе це тільки від нервозності, хоча й не зовсім розуміла, чому нервує. Можливо, тому, що він — начальник поліції.
— З машини виходить людина і прямує до будинку, — повідомив Бельман.
— Значить, у минулому житті ти був не надто хорошим індусом, — рація затріщала, але Катрина просто не могла зупинитися. — А якщо мошва… Що ви сказали?
Вона вирвала бінокль у нього з рук. І неважливо, що він — начальник поліції, це її пост. Усе вірно. У світлі вуличних ліхтарів вона розгледіла людину, що вже увійшла до хвіртки і простувала до ґанку перед дверима. Чоловік був одягнений у червоне і ніс щось у руках, чого вона не змогла визначити. Катрина відчула, як у неї пересохло в роті. Це він. Це сталося. Це відбувається зараз. Вона схопила мобільний телефон.
— І мені зовсім нелегко порушити цю обіцянку, — сказав Харрі, втупившись у сигарету.
Він сподівався, що на одну глибоку затяжку йому вистачить. Бо вона йому знадобиться.
— І що це за обіцянка? — Голос Ракелі здавався слабким, безпорадним. Самотнім.
— Цю обіцянку я дав самому собі, — сказав Харрі, обхопивши фільтр сигарети губами. Він затягнувся, відчув смак останнього в сигареті тютюну, який з якихось причин сильно відрізнявся на смак від тютюну в кінчику сигарети. — Обіцянку, що я ніколи не попрошу тебе вийти за мене заміж.
У тиші він почув, як порив вітру промчав кронами дерев за вікном, і вони зашаруділи, як збуджена, шокована, охоплена швидким шепотом публіка в залі.
А потім вона відповіла. Відповідь її прозвучала, як коротке повідомлення по рації:
— Повтори.
Харрі кашлянув:
— Ракель, ти вийдеш за мене?
Порив вітру мчав далі. І Харрі подумав, що після цього залишаться тільки тиша і спокій. Ніч. І серед ночі — Харрі та Ракель.
— Ти зараз не глузуєш із мене? — Вона відсунулася від нього подалі.
Харрі заплющив очі. Він відчував вільне падіння.
— Не глузую.
— Ти впевнений?
— А навіщо мені жартувати? Ти хочеш, щоб усе це виявилося жартом?
— По-перше, Харрі, безперечним фактом є твоє жахливе почуття гумору.
— Згоден.
— По-друге, мені потрібно думати про Олега. І про тебе теж.
— Невже ти ще не зрозуміла, що Олег — це один із твоїх головних плюсів як нареченої, дівчинко моя?
— По-третє, навіть якби я хотіла, шлюб має деякі юридичні складнощі. Мій будинок…
— Я гадаю, це приватна власність. І своє майно я не збираюся підносити тобі на блюдечку із золотою облямівкою. Я не можу тобі багато обіцяти, але обіцяю найбільш безболісне розлучення сьогодення.
Ракель зареготала:
— Але нам добре і так, хіба ні, Харрі?
— Авжеж, нам є що втрачати. А по-четверте?
— А по-четверте, сватаються зовсім не так, Харрі. Не лежачи в ліжку і покурюючи.
— Добре. Якщо ти хочеш, щоб я встав на коліна, то мені потрібно спочатку надіти штани.
— Гаразд.
— "Отже, надінь штани"? Чи: "Так, я…"
— Так, телепню! Так! Я вийду за тебе заміж!
Харрі відреагував автоматично, це була реакція людини, яка багато років пропрацювала в поліції. Він обернувся, подивився на годинник і запам’ятав час. 23:11. Згодиться для складання рапорту. Коли вони прибули на місце злочину, коли сталося затримання, коли пролунав постріл.
— Господи, — почув він бубоніння Ракелі. — Що я таке кажу?
— Термін оскарження закінчується за п’ять секунд, — сказав Харрі, обертаючись до неї.
Обличчя її було так близько від нього, що він бачив тільки слабке сяйво її широко розплющених очей.
— Час скінчився, — сказав він. І додав: — Що це ще за дурносміх?
Але скоро зрозумів усе сам, і усмішка стала розповзатися по його обличчю, як розбите яйце сковорідкою.
Беата лежала, поклавши ноги на спинку дивана, і дивилася, як Гебріел Бірн совгається на стільці. Вона з’ясувала, що все це, вочевидь, через вії та ірландський акцент. Скажімо, вії Мікаеля Бельмана, і вимова поета… Чоловік, із яким вона зустрічалася, не мав нічого схожого, але проблема полягала в іншому. Він був якийсь дивний. По-перше, наполегливий: він не розумів, чому не може прийти до неї, якщо увечері вона буде удома сама, адже йому було б дуже зручно. А потім, його минуле. Він розповідав їй речі, котрі, як вона поступово з’ясувала, не стикувалися одне з одним.
А може, усе це не було дивним, адже людина хоче справити хороше враження, тому може іноді й вигадувати.
Можливо, усе зовсім навпаки, і це теж було дивним. Вона намагалася шукати інформацію про нього в Інтернеті. І нічого не знайшла. Тоді вона ввела в пошукову систему ім’я Гебріела Бірна і з цікавістю прочитала, що він заробляв на життя тим, що пришивав очі плюшевим ведмедям. А потім нарешті знайшла те, що шукала, в розділі "Факти" з Вікіпедії. "Дружина: Елен Баркін (1988–1999)". На якусь мить вона подумала, що Гебріел — удівець, самотній, як і вона сама, поки не зрозуміла, що його шлюб просто розпався. У такому разі Гебріел був самотнім навіть раніше за неї. Чи Вікіпедія давно не поновлювала інформацію у цьому пункті?
На екрані пацієнтка нестримно фліртувала з ним. Але Гебріел не потрапив на гачок, він лише нагородив її короткою безбарвною посмішкою, подивився на неї своїми м’якими очима і сказав якусь банальність, що прозвучала, як вірші Ейтса.
На столі спалахнуло світло, і серце її завмерло.
Телефон. Телефон дзвонив. Це міг бути він. Валентин.
Вона узяла мобілку і подивилася на номер. Зітхнула.
— Слухаю, Катрино?
— Він тут.
По збудженню в голосі колеги вона зрозуміла, що це чистісінька правда: рибка клюнула.
— Розказуй.
— Він стоїть на ґанку.
Ґанок! Це не просто клюнула! Рибка на гачку, Господи, увесь будинок оточений!
— Він просто тупцяє. Бариться.
Вона розчула тріск рації на задньому плані. "Беріть його, беріть!" Катрина відповіла на її благання:
— Віддано наказ діяти.
Беата почула якийсь голос поряд із Катриною. Голос був знайомий, але вона ніяк не могла визначити,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поліція», після закриття браузера.