Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

— Мілорде, а Вам не здається, що настав час дозволити у Вашому домі хоча б мінімум заклинань? Адже Ви заборонили їх, ґрунтуючись на історіях хвороб інших людей. А Ваша – зовсім відрізняється від них. Будинок потребує порядку та прибирання. А ні... я, ні Амадіна не встигаємо так швидко стежити за ним.

Дівчина піднесла до мого рота ложку, але я жестом показав, що сніданок закінчено.

— Цей будинок не потребує щоденного прибирання, Даріє...

— Але ж Амадіні важко одній на кухні! Ви ж не наймете слуг їй на допомогу?

— Ні, не найму, - відрізав я і суворо подивився на дівчину.

— Але...

— Я сказав «ні»!

Дівчина відвела погляд, але відразу знову з повною впертістю подивилася на мене.

— Ви можете назвати причину?

— Я маю звітувати перед тобою? - примружившись, спитав я, але... здається, мій тон був дуже грубим. Дарія винувато опустила погляд. Більш м'яким голосом я відповів:

— Даріє, я не можу дозволити найняти нових слуг – це раз. Безпека людей, які працюють у цьому будинку, повністю лежить на мені. Соур і Амадіна - відмовилися залишати мене, тому що вони були віддані ще моїм батькам. Ти, ще є ти. І я щодня переживаю, щоби не завдати тобі шкоди. А щодо заклинань...

— Але ж це не магія. Вона ніяк не може «змішатися» з паразитарною, адже так? - з новою хвилею впертості почала переконувати мене Дарія.

— У домі ніхто, крім мене, і вас не живе. Думаю, підтримувати в чистоті мій кабінет, кухню та свої приміщення ви всі в змозі. Решту кімнат закрийте на ключ і все.

— Вчора Ви й покидати свою в'язницю не хотіли, — дорікнуло мені дівчисько. - Як бачите, всі живі та здорові.

— Ще раз...

— А щодо інших кімнат, що скажите робити з ними за місяць, коли накажете відкрити для гостей? Нам із Амадіною руками особисто все вичищати?

— Отоді й дозволю користуватися заклинаннями, — вже не в змозі вести цю суперечку, серйозно подивився я на дівчину.

— Може хоча б перевіримо? Хоча б одне заклинання проти пилу, га? – майже благала мене Дарія. Я не стримався і засміявся.

Дарія продовжувала пручатися, але цього разу програла битву. Я посміхнувся, дивлячись на неї. До чого дивна...

— Віторе, демон тебе роздер би, що це все означає? - знайомий до болю голос пролунав десь поруч і я поглянув на сходи, якими піднімалася моя колишня дружина.

— О, розважаєшся з черговою служницею? - розлючено прошипіла вона і кинула погляд сповнений  зневаги на Дарію. За її спиною вже з'явився Марвей. Не важко було здогадатися, хто кому про що доніс.

— Пішла геть! Ти звільнена, погань! Я ще й до притулку напишу характеристику про тебе! Віторе, як ти посмів виставити мене на посміховисько? Як ти насмілився тільки так обманювати мене?