Читати книгу - "Солдати гріху, Анджей Зем'янський"

– Гаразд. Отже, давайте спробуємо почати.

– Чи можна спершу запитання? – зовсім здивував їх Павліцький.

– Звичайно.

– Яким дивом пан ще живий?

"Це питання, очевидно, повинно було прозвучати в такій розмові", – подумав Барський і випив коньяк, запропонувавши долити й підштовхнувши порожню склянку до господаря. Жест одразу зрозуміли. Міліціонер не знав, що сказати і які деталі згадати. Однак хазяїн врятував його від проблеми.

– Мабуть, ти не хочеш описувати мені все надто докладно. Тому, будь ласка, дай хоча б коротку відповідь на кілька моїх запитань.

– Питай, будь ласка, – готовий був говорити Барський.

– Ти вижив випадково?

– Так.

– Чи не була задіяна якась третя сила?

– Ні, такої не було.

– Яким чином ти пропав на двадцять років? – ставив фактичні запитання майор, як справжній військовий.

Барський довго розмірковував, наскільки його відповідь може комусь зашкодити. І відповів:

– Я втратив пам'ять.

Павліцький відкинувся на спинку крісла.

– Розумію. Все чисто.

– Можете питати далі.

Господар усміхнувся й похитав головою. Він підвівся й підійшов до столу біля книжкової шафуи, на якому лежали журнали. Він довго їх розглядав. Потім повернувся на місце з якимось глянцевим журналом.

– Мені було б цікаво, для кого це було зроблено і для чого, – сказав він, показуючи їм фотографії згорілої психіатричної лікарні.

– Тепер я знаю. Не знаю хто, але знаю чому.

Потоцька зацікавлено нахилилася до нього.

– Чому пані так дивиться? Для вас у цьому немає нічого нового. І я просто зрозумів, що вся ця акція була проведена з причини пана Барського.

– Добре, але ви справді не маєте уяву, хто це зробив?

Той похитав головою.

– Військові чи спецслужби? Він закусив губу, знизавши плечима.

– Ой, вибачте. Належало б спитати: це колишня служба безпеки чи колиня ВІС. Чи не сталосяперед підпалом щось дивне?

– Так. Трьох пацієнтів відправили на обстеження до Швейцарії.

Цього разу Павліцький випив увесь келих відразу.

– Все зрозуміло. Прислали трьох пацієнтів, але пам’ять повернулася лише до пана Барського, так? – Ті двоє – прикриття, – додав він, не чекаючи відповіді. – Тоді це точно не армія. Ми вдома.

Барський вийняв сигарету і рефлекторно запалив. Йому знадобилася секунда, щоб усвідомити, що він забув запитати, чи можна палити. Однак майор не множив труднощі і принес з кухні блюдце, яке служило попільничкою.

– Почнемо з повторення фактів, – запропонував він, – інакше ми скоро заблукаємо.

– Добре, – пробурмотів Павліцький. – Давайте розпочнемо.

– Чи правда, що спецслужби перехопили в Легниці американських шпигунів, які вкрали у росіян P6?

– Так.

– Чи правда, щоб забрати бестію собі і зберегти це в таємниці, вони застрелили американців?

– Так.

– Їм потрібна була протиотрута. І тільки тому... – почав Барський.

– Їм потрібен був Моцар при владі, щоб залагодити власні справи, – перебив його Павліцький. – Для досягнення цієї мети вони були готові на все, бо це давало їм кілька років абсолютного правління в Польщі. Це означало забезпечити себе на все життя. Влада така, наскільки ви можете собі уявити.

– А тому...

Майор знову не дозволив міркувати.

– Так. Щоб отримати протиотруту, у Вроцлаві викликали епідемію віспи. А також – щоб приховати свої махінації, свої вчинки та дивні оборудки. У місті, де поширилася зараза, неможливо довго вести розслідування. А потім папірці випаровуються, як камфора. Багато часу, хаосу і сили. And you rulez. – Павліцький наповнив чарки. – Що й справді сталося.

– Але ж це кошмар, – втрутилася Потоцька. – Вбили лікарів, які під час віспи виявили, що мають справу з іншим вірусом. І всі...

Вона провела пальцем по шиї.

– Ну, пані помиляється. – усміхнувся майор. – Не всі.

– Як так?

– Вони не вбили всіх. Дали зрозуміти тим, хто міг щось здогадуватися: "лапи геть" від справи. І це найбільше налякало цих людей. Що хтось міг вчинити таке звірство заради власної мирської вигоди. І вони втекли, не знаючи, що буде далі. Робили підкопи, домовлялися з хворими, симулювали психічні захворювання. Один навіть змився до Болгарії.

Потоцька незручно ворухнулася.

– Все більше людей знали про невідомий вірус?

– Кожен, хто серйозно досліджував препарати. Але зі страху мовчали. Тільки через роки це поволі почало виявлятися.

– Цікаво, чому ніхто не роздмухав з цього скандалу? – запитала Еля.

– Не будьте смішною. Скандал при соціалізмі? І хто б це зробив? Вільна преса?

– Але...

Павліцький співчутливо кивнув. Останнім часом він, мабуть, рідко спілкувався з людьми, які не знали реалій ПНР.

– Але були згадки в наукових журналах і навіть у книжках. Я можу повідомити пані номер сторінки та абзац. Виявлено невідомий вірус. А що з того?

– Мабуть, хтось зацікавився. Хоча б, іноземна розвідка...

Майор лише підвів очі вгору. Барський відреагував, звернувшись до Потоцької:

– Елю, мила, намагайся уникати теми, що було і що має бути в соціалізмі. добре?

Вона знизала плечима й опустилася на стілець, але було багато речей, які явно не мали для неї сенсу.

– У мене є ще кілька запитань, – знову підхопив розмову Марчін. – Поясніть, будь ласка, чому у вісімдесят дев'ятому році вбивали лікарів.

– А це вже зовсім інша справа. І маленька поправка: медиків не вбивали, це твердження наводить на думку, що робили це масово. – Цього разу на обличчі майора з'явилася усмішка, досить значуща, за думкою Барського. – Вбили двох. А третього хотіли вбити.

– Тоді чому його не вбили?

– Ви справді нічого не знаєте?

– Ні.

Павліцький потягнувся, випростовуючи все ще м’язисті руки.

– Холера, в мене астма, і я не палю більше десяти років, але я дуже б хотів побалувати себе сигаретою. Чи приведе це мене до рецидиву?

– Ні, – сказала Потоцька. Цього разу це вона мала знання, в яких ніхто не міг сумніватися. –Я палю тільки після сексу. Але він мене зовсім не приваблює, якщо я не злюся.

Двоє чоловіків перезирнулися, побачивши цей прояв жіночої логіки. Однак ніхто з них не прокоментував слова поліцейської. Барський запропонував майору сигарету