Читати книгу - "Останній страх, Алекс Фінлі"

— То вона — твоє перше кохання?

— Я б так не перебільшував.

— Добре, тоді скажімо: твоє перше почуття… — Вона запитально повела бровою.

Мет округлив очі:

— Мені було чотирнадцять.

Кала дивилася на нього, чекаючи на продовження.

— Ішлося лише про один поцілунок.

Один неймовірний поцілунок.

— У тебе з нею ще не все закінчилося?

Мет заперечно хитнув головою:

— Я був ще хлопчиком.

— Отже, не закінчилося, — вона знову кивнула, — краще б тобі все закінчити.

Можливо, Кала мала рацію, можливо, помилялася.

— Дякую тобі, — сказав Мет.

— За що?

— За те, що приїхала до Небраски. За… — він помовчав, — за все.

Вона довгий час мовчки дивилася на нього. Він навіть подумав на мить, що зараз вона нахилиться і знову його поцілує тим поцілунком, який він ніколи не зможе забути.

— Ще. Не. Закінчилося, — повторила Кала, підкреслюючи кожне слово легеньким ударом вказівного пальця йому в груди. Вона взяла його за руку. — Повертаймося. У тебе завтра важкий день.

Це правда: завтра має бути найважчий день у його житті.

Розділ 50. Еван Пайн

Раніше

Вони провели свій перший день у Тулумі на пляжі, дрімаючи в орендованих кабінках, попиваючи коктейлі і спостерігаючи, як Томмі плещеться у блакитних хвилях океану. Засмаглі і втомлені, вони вирішили купити продуктів і повечеряти вдома.

Еван сидів за кухонним столом і спостерігав, як його родина готує вечерю — улюблені спагеті Томмі. Не зовсім традиційна мексиканська страва, але вона нагадала Евану добрі давні часи, коли вони разом готували недільну вечерю, розповідаючи веселі історії і сміючись за столом.

Томмі різав цибулю ножем для масла, Лів направляла його руку, попиваючи вино. Меґі відповідала за соус, вона помішувала дерев’яною ложкою страву в горщику.

— Справді, татку, сядь і розслабся, про все подбають жінки, — сказала Меґі Евану.

Еван сьорбав пиво і милувався родиною. Він поглянув на сина. Личко Томмі розчервонілося, як помідор, через крем після засмаги, яким Лів, здавалося, намащувала його кожні три хвилини. Він намагався різати цибулю тупим лезом, але цибулина ковзала по столу.

— Вода вже закипіла, золотце, — сказав Еван Меґі, помітивши, що в каструлі булькає. Він зіскочив зі стільця, підбіг до плити і зменшив газ.

— Ти крадеш у мене пиво? — поцікавився Еван, помітивши, що Меґі якась відсторонена, поринула у власні думки.

— Та ні, просто хвилююся про коледж, — відповіла Меґі.

У Евана защеміло серце, у грудях кольнуло:

— Не кажи так, моя маленька дівчинко.

Він міцно притиснув її до себе; за інших обставин вона б пручалася, але того вечора просто стояла, опустивши руки, поки він її не відпустив.

Коли вечеря була готова, усі четверо всілися за стіл. І вперше за багато років вони разом взялися за руки, схилили голови, і Олівія прочитала молитву.

У Лів була звичка: спершу вона дякувала Богу за все, а потім просила благословення для кожного зі своїх дітей. Коли вона дійшла до Дені, Еван помітив, як уважно дивиться на нього Меґі, ніби чекаючи на його реакцію. Ніби намагаючись збагнути, чи є в його думках місце для чогось, окрім справи Дені. Він спробував зробити непроникну міну, як у покері, але донька занадто добре його знала.

Пізніше Еван сидів на краю ліжка, задумливо поглядаючи на свою сплячу дружину. Вона спала голою, і ось тепер після спекотного сонця і випитого за вечерею вина поспихала з себе усі простирадла й ковдри. Вона була неймовірно вродлива.

Евану й досі шуміло в голові від випитого, і йому не хотілося її залишати. Але треба було з усім розібратися. План був простий: він тихенько піде до клубу «Молоко Бар», звідки телефонували, усе перевірить, переконається, що Шарлот там немає, і повернеться. Розумом він знав, що це безглуздо, що Шарлот померла, але у Евана розпач узяв гору над розумом.

Він натягнув шорти і футболку з учорашнього дня, навшпиньках вислизнув із кімнати. Якщо вірити застосунку на мобільному, від дому до бару на велосипеді можна дістатися за десять хвилин.

— Ти куди?

Від того голосу Еван закляк на місці. На дивані у темряві сиділа Меґі.

— Ти чому не спиш?

— Ти не відповів на моє запитання.

Еван поглянув на неї.

— Можеш не відповідати, я й сама знаю. Я з тобою.

Вона підвелася.

— Про це не може бути й мови.

Меґі поглянула на батька:

— Мабуть, краще не будити маму і не питати в неї дозволу?

Еван примружився. Господи, як же він любив цю дівчинку!

— Тату, дозволь мені поїхати з тобою.

— Це може бути небезпечно.

— Що ж, тоді доведеться таки розбудити маму. — Меґі рушила до спальні батьків.

— Зачекай, — зупинив її Еван. Він сумнівався. Але він знав: якщо його донька щось надумає, то її нічим не зупинити. Він знав, від кого вона це успадкувала.

— Ти чекатимеш надворі.

Меґі закивала.

— І коли я накажу їхати додому, ти послухаєш.

Вона знову кивнула.

— І ще…

— Я все зрозуміла, тату. Зараз лише пів на дванадцяту. Повір мені, народу там буде тьма. Це Тулум, а не Напервілл.

Еван розпачливо зітхнув:

— Я все сказав. Якщо я накажу тобі їхати додому, ти…

Меґі посміхнулася, вона вже зав’язувала шнурки на кросівках.

Вони їхали на велосипедах темною дорогою, Еван сам себе питав, чи не коїть дурницю. Меґі їхала попереду, її товста коса на спині коливалася туди-сюди, наче маятник старого годинника. Невідомо чому він раптом згадав недоречний антикварний годинник в офісі лікарки Силверстайн. Вдалині світилися вогні міста.

Доїхавши до перехрестя, Меґі зупинилася і зачекала Евана,