Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"

- Давай я у всьому зізнаюся! – у її очах стояли сльози. - І тобі не доведеться більше брехати!

- Ні! Я тепер теж причетний до злочину! А якщо доведуть твою чи мою провину, тінь упаде на все герцогство! Тим більше тоді випливуть подробиці, що стосувалися Бели!

- Вона хотіла зайняти трон герцогства! - підібгала губи Рада.

- Саме так! Тож для всіх буде краще, якщо це буде нещасний випадок! Тоді ніхто не постраждає і її честь не буде зачеплена!

- Альбрехте, я за тебе боюся! Ти дуже ризикуєш! - дівчина простягла до нього долоню, і він її стиснув.

- Забудь про те, що ти бачила! Я це зробив свідомо і не шкодую! А якщо хочеш мені допомогти, лежи і зображуй із себе хвору! – вивільнивши свою руку, Альбрехт підвівся з ліжка. - Я пішов, пізно вже!

Відчинивши двері, хлопець визирнув у коридор. Він переживав, що хтось почув їхню розмову. Але у коридорі зараз нікого не було. Альбрехт не дуже поспішав, повертаючись до своєї кімнати. Якісь десять хвилин вирішили все.

Хлопець дуже втомився за день, йому хотілося спати. Яке ж було здивування, коли він побачив, що двері, що ведуть у його покої, відчинені. Переступивши поріг, він обімлів, у кімнаті панував безлад, все було перевернуто. Тут точно щось шукали. Та знайшли…

Альбрехт кинувся до ліжка, де під матрацом лежали загорнуті речі, які дав йому Батько Василь. І тут його охопило хвилею жаху. Там було пусто. Речі зникли.

Почувши за спиною кроки, хлопець неквапом обернувся і застав у дверях двох стражників.

- Крон-герцог Альбрехт, ви заарештовані за підозрою вбивства принцеси Белли Ріган! Пройдімо з нами!

- Ні! Це якась помилка! Я все сказав на суді! Я нічого не знаю!

- Ви обдурили суд! Ми знайшли у вашій кімнаті цю книжечку! – стражник дістав із сумки Біблію;

- Це якесь непорозуміння. - вирішив не відступати Альбрехт.

- Нам відомо, що ви ввели в оману суд, не сказавши про свою віру! Тобто ви збиралися лжесвідчити!

З-за спини стражника вийшло ще двоє і попрямували до Альбрехта, а він у свою чергу виставив перед собою чарівну паличку.

- Не у ваших інтересах чинити опір! Опустіть зброю! - серед стражників також були маги.

Коли Альбрехт відмовився, йому заломили руки, вибивши чарівну паличку. Головний стражник підійшов до нього, запустивши руку за комір сорочки, зірвав з нього хрестик.

- Ось і головний доказ! – зловтішно посміхнувся він.

- Нам дуже прикро. - сказав інший. - Ви підете з нами.

Альбрехт, якого тримали двоє стражників, сіпнувся, не залишаючи спроби втекти. Він раптом зрозумів, звідки вони дізналися про все. Адже Рада про це майже кричала, а цей бридкий слуга Белли все підслухав. Його Альбрехт помітив недалеко.

Альбрехт сіпнувся, вискалившись. Він був готовий кинутися на слугу і розірвати його на шматки. Двом стражникам ледве вдавалося його утримати.

Раптом він відчув, як щось важке вдарило його по потилиці. Альбрехт закричав і, знепритомнівши від удару, повиснув на руках у стражників.

Тепер ні в кого не було сумнівів, що суд закінчиться чиєюсь стратою.