Читати книгу - "Сьома команда, Діана Козловська"

— Мені так шкода тебе, — промовляю я, — справді, Юкі! Мені дуже… дуже шкода людину, яка загрузла в нескінченній самотності! Ти не ладна змінити себе, тому ти намагаєшся вивернути цей світ догори дриґом, а якщо не вийде… ти прагнеш знищити його й танцювати на попелі й кістках, аби більше не відчувати той біль, що робить з тебе справжнє чудовисько! Я розумію твої почуття… однак, не підтримую! На будь-яку дію знайдеться протидія! Це лише питання часу! Ти вочевидь можеш викинути нас з конкурсу, вчитися в найкращому університеті та гратися зі своїми ляльками досхочу, однак, тобі не вдасться поставити нас на коліна! Прийде час й ти усвідомиш, що все довкола тебе — штучне! Страх, яким ти прив’язуєш до себе людей, не приносить нічого, крім невичерпного спустошення та страждання! Колись ти зрозумієш…

— Ще побачимо, — перебиває мене дівчина, швидко наближаючись до мене, — чи мені дійсно не вдасться поставити вас на коліна!

Вона на якусь мить пропалює мене очима, сповненими зневаги та люті, а потім виходить геть з аудиторії, навмисно зачіпаючи мене плечем.

Існують люди, які ховаються від зовнішнього світу, боячись знову відчути біль. Такою колись була і я. Однак існують люди, яким легше спопелити весь цей світ вщент, аби не залишилося нічого, що б мало змогу завдати їм шкоди. Кетсукі Юкі і є такою людиною! Ми з нею чимось схожі, проте, й кардинально різні водночас. Все, що нас поєднує — це біль та страх відчути його знову.