Читати книгу - "Клуб убивць, Макс Дикий"

Мої люди невдоволені через те, що я даю своїм "ворогам" і далі копати під мене. 

Мені треба якось вирішити цю проблему, але вбивати Ніка я не збираюсь. Треба, щоб хвиля правосуддя просто поглинула всіх копів, щоб вони не могли вибратись. І Нік теж. Раз він не захотів бути на моєму боці, хай захлинеться в правосудді Бога. 

Бог останнім часом теж невдоволений. Читає всі ті обурені коментарі Вершників і натякає, що такими темпами я скоро програю. Все починає сипатись, як картковий будиночок.

У мене є план. Я можу запустити те відео, яке готував на такий випадок. Вивести "Єпетицію" з тіні і дозволити людям взбунтуватись прямо зараз. Пообіцяти повну анонімність і безкарність, я впевнений, що тоді купа людей одразу хлине на сайт і в додаток.

Але якщо я зроблю це, Ніку воно не сподобається. Ну, як мінімум я відмовив вершників вбивати його, хай і так радіє. І висвічувати його як свого головного ворога я теж нізащо не буду. Не дам фанатам Бога і нашого правосуддя зробити самосуд над ним. 

Енн чомусь затримується. Значить, я прийму це рішення сам…

Все вже налаштовано, лишається тільки натиснути кнопку.

Цей світ все ж стане краще, Ніку. Люди приймуть сторону Бога і тоді в нас буде нове справедливе правосуддя. Ти приймеш це рано чи пізно.

З такими думками я і запускаю заздалегідь підготовлене відео, перервавши всі телепередачі на десяти основних українських телеканалах. Зараз, в годину пік, всі якраз прикуті до екрану. 

Три хвилини вони точно не зможуть зупинити відео. А за той час все вже буде розказано.

Чую, як двері в передпокій відчиняються і йду туди.

Бачу Енн, вона важко дихає, таке враження, що бігла вгору сходами, не чекаючи ліфта. Волосся в неї розтріпалося, капюшон куртки перекрутився. Я ніколи не бачив її такою. Вона завжди мала ідеальний вигляд і була впевненою в собі.  

Я підходжу ближче і обіймаю її. Просто пригортаю до себе. Чую, як швидко бʼється її серце і від того моє хвилювання тільки збільшується.

— Хтось із твоїх людей тебе зрадив, — я бачу, що на її віях блищать сльози. 

— Що трапилось? Я не розумію, хто налякав тебе? — я гладжу її по щоці. 

 — Я ледве дочекалася вечора, не могла зразу прийти… Ніку прислали роздруківку, ну, тепер ти зрозумів?

— Я не слідкую за Ніком, не прослуховую його. Це було б нечесно, — я хитаю головою. — Я хочу, щоб він все ж став на мій бік.

— Я слідкувала за ним… — вона уважно вдивляється в моє обличчя. — Ти точно не в курсі?

— Мені немає сенсу щось від тебе приховувати, — я знизую плечима. — Я переписуюсь з Ніком. Це вся наша взаємодія на цей час.

 — Це зробив хтось із твоїх Вершників. але я не знаю хто… Надіслав йому роздруківку вашого листування, з якого можна зрозуміти. що ти наказуєш вбивати людей!

— Там все одно немає моїх даних. Це нічого не дасть, — я тримаюсь спокійно, хоча в душі само собою розчарований, що мене зрадили. 

 — А якщо вони знайдуть відправника, і через нього спробують вийти на тебе? Тобі треба втікати! Терміново! За кордон чи тут десь лягти на дно, але не залишатися у себе!

— Ти надто сильно панікуєш, Енн, — я зазираю їй в очі. — Навіть якщо мене хтось зрадив, я можу найняти іншого вершника, щоб покінчив зі зрадником, а потім на місце зрадника поставити іншу лояльну особу. 

Насправді, я чітко відчуваю, як все, що я планував і робив, потихеньку руйнується. Питання стояло тільки в одному: чи зловлять мене раніше, ніж я налагоджу систему так, щоб вона працювала на бога без мене, чи ні… 

— Я боюся за тебе, — вона обіймає мене. — Відчуваю, що тобі загрожує небезпека!

— Тобі треба розслабитись і відпочити. Я куплю тобі білети на курорт. Поїдеш найближчим часом, — я теж обіймаю її. Відчувати, що хтось кохає тебе так сильно, дуже приємно. Навіть просто заради цього треба було зробити все, що я зробив.

 — Ти ж знаєш, я нікуди не поїду без тебе, — відповідає Енн, дивлячись мені в очі. 

— Не сперечайся, будь ласка. Якщо ти будеш якнайдалі звідси, я все розрулю, обіцяю тобі, — я проводжу кінчиками пальців по її щоці. 

— Ні, не вмовляй мене, я залишуся з тобою, — хитає головою вона. — Можеш вважати мене ще одним своїм вершником. Якщо треба, я готова вбивати заради тебе…

Я зітхаю і подаюсь вперед, торкаючись губами її губ і прикриваючи очі. Не знаю, як захистити її. Я сам втягнув її в усе це… 

Поцілунок виходить пʼянким і ніжним. Я ніколи в житті нікого так не цілував. Певно, тому що до неї нікого не кохав. Хочеться запамʼятати її смак. Її дотики, її аромат… Запамʼятати кожен вигин її тіла і повністю, до кінця відчути її душу, поки ще це можливо.

Треба щось придумати… Вона не має постраждати…