Читати книгу - "Відродження"

Мені хотілося вірити в те, що він верзе маячню, однак цьому суперечили зцілення та дивні тривимірні портрети, які він на моїх очах творив у Талсі. Але, може, це не мало значення. Може, значення мало лише те, чи каже він правду, що сховав Ч. Денні Джейкобза в шафу й посипав нафталіном. Якщо він покінчив із чудесними зціленнями, то свою місію я міг вважати виконаною. Чи не так?

Джейкобз заговорив тоном лектора.

— Щоб зрозуміти, як я зумів так далеко зайти й самотужки відкрити так багато, ти повинен збагнути, що наука в багатьох аспектах така сама примхлива, як і мода. Вибух «Трініті» в Білих пісках стався тисяча дев’ятсот сорок п’ятого року. Росіяни підірвали свою першу А-бомбу в Семипалатинську, чотири роки по тому. Вперше шляхом поділу ядра електрику згенерували в Арко, штат Айдахо, тисяча дев’ятсот п’ятдесят першого року. Відтоді минуло півстоліття, й електрика стала бридкою подружкою нареченої. Вродлива наречена, над якою всі охкають, — це атомна енергія. Скоро поділ ядра опустять до бридкої подружки, а красивою нареченою стане термоядерний синтез. Потік грантів і субсидій на дослідження теорії електрики вичах. А що важливіше, вичахла цікавість. Електрику тепер вважають реліктом минувшини, попри те, що кожне сучасне джерело енергії необхідно конвертувати в ампери й вольти!

Менше лекції в голосі, більше обурення.

— Попри її величезні можливості вбивати та зцілювати, попри те, як вона змінила життя кожної людини на планеті, і попри те, що її досі не осягнули до кінця, на наукові дослідження в цій царині дивляться з добродушним презирством! Нейтрони — ось що сексуально! А електрика нудна, вона схожа на запорошену комору, звідки забрали всі цінні речі й лишили тільки безвартісне сміття. Але комора не порожня. У глибині є незнайдені двері, які ведуть у покої, куди зазирало дуже мало людей, покої, повні предметів неземної краси. І низка цих покоїв нескінченна.

— Чарлі, я слухаю тебе і починаю нервуватися. — Я хотів, щоб це прозвучало невимушено, але вийшло вкрай серйозно.

Проте Джейкобз не звернув на мої слова жодної уваги, тільки шкутильгав туди й назад між робочим столом та полицями, щоразу торкаючись зеленої коробки, коли її проминав, неначе хотів пересвідчитися, що вона досі на місці.

— Так, у ті покої навідувалися й інші люди. Не я перший. Там бував Скрибоніус. І Прін. Але більшість тримали своє відкриття при собі, як от я. Бо ця сила надзвичайна. І насправді незбагненна. Атомна енергія? Пхе! Безглуздий жарт! — Він торкнувся зеленої коробки. — Порівняно з тим, що міститься тут, за умови його приєднання до потужного джерела, атомна енергія може видатися нікчемною, як дитяча пукавка.

Я пошкодував, що не взяв з собою лимонад, бо в горлі стало сухо. Довелося прокашлятися, щоб мати змогу заговорити.

— Чарлі, припустімо, що твої слова — правда. Ти розумієш, із чим маєш справу? Як це працює?

— Слушне запитання. Дозволь поставити зустрічне. А ти розумієш, що відбувається, коли клацаєш вимикачем на стіні? Можеш назвати послідовність подій, яка закінчується тим, що світло розганяє тіні в темній кімнаті?

— Ні.

— А хоч знаєш, що робить це клацання: замикає ланцюг чи розмикає його?

— Гадки не маю.

— Одначе це ніколи не заважало тобі натискати на клавішу, правда ж? Чи вмикати в мережу електричну гітару, коли треба було пограти?

— Це правда, але я ніколи не вставляв вилку в підсилювач, достатньо потужний, щоб освітити все Східне узбережжя.

Джейкобз подивився на мене з такою темною підозрою, що вона межувала з параноєю.

— Якщо ти щось маєш на увазі, то, на жаль, я не вловлюю.

Я зрозумів, що він має рацію, і це в усьому тому було найстрашніше.

— Не зважай. — Я взяв його за плечі, щоб він зупинився, й чекав, поки він подивиться на мене. Та тільки коли погляд його широко розплющених очей зафіксувався на моєму обличчі, мені здалося, що дивиться він не на мене, а крізь мене.

— Чарлі… якщо ти покінчив зі зціленням людей і якщо не хочеш ліквідувати енергетичну кризу, то чого ти насправді хочеш?

Відповів Джейкобз не одразу. Здавалося, він у якомусь трансі. Та потім скинув мої руки з плечей і заходився знову крокувати туди-сюди, начепивши машкару університетського лектора.

— Передавальні пристрої, ті, що їх я застосовую на людях, зазнали багатьох удосконалень. Коли я зцілював Г’ю Єйтса від глухоти, то використав великі кільця, вкриті золотом і паладієм. Тепер вони видаються сміховинно застарілими, як відеокасети в добу скачування з Інтернету. Навушники, які я надівав тобі, були меншими й потужнішими. На той час, коли з’явився ти зі своєю героїновою залежністю, я замінив паладій на осмій. Осмій не такий дорогий — перевага для людини з обмеженим бюджетом, як у мене тоді, — а навушники довели свою дієвість, але, погодься, на служінні в наметі вони б навряд чи видавалися доречними. Хіба в Ісуса були навушники?

— Мабуть, ні. Але навряд чи він, холостяк, і обручки носив.

Джейкобз пустив це повз вуха. Він крокував туди й назад, наче в’язень у камері. Чи параноїк, з тих, що вештаються по кожному великому місту й неодмінно хочуть поговорити з тобою про ЦРУ, і міжнародну змову євреїв, і таємниці розенкрейцерів.

— Тому я повернувся до кілець і вигадав історію, яка зробила б їх… стравними… для моєї пастви.

— Інакше кажучи, наживку.

Це повернуло його до реальності. Він широко всміхнувся, і на мить виявилося, що я стою поряд із преподобним Джейкобзом, якого пам’ятав з дитинства.

— Так, гаразд, наживку. На той час я вже використовував сплав рутенію та золота, тому кільця були на порядок меншими. І ще потужнішими. Може, підемо звідси, Джеймі? У тебе такий вигляд, наче тобі трохи незатишно.

— Так і є. Нехай я й не розумію, як працює ця твоя енергія, але я її відчуваю. Таке враження, що в крові бульбашки пухиряться.

Джейкобз розсміявся.

— Так! Можна сказати, що атмосфера тут наелектризована! Ха! Мені дуже подобається, але я вже звик. Ходімо надвір, на свіже повітря.

* * * * *

Зовнішній світ ще ніколи не здавався сповненим таких солодких пахощів, як тоді, коли ми, прогулюючись, верталися до будинку.

— Чарлі, у мене ще одне запитання. Якщо ти не заперечуєш.

Джейкобз зітхнув, але