Читати книгу - "Захребетник"

— У такому разі, я подам зустрічний позов, — осадив нахабу Фортунат. — Ваш снулль зіпсував нам травлення на цілий тиждень. І обпалив руку ловцеві Тирулезі — старому, хворому чоловікові. Запевняю, пан Тирулега приєднається до наших претензій.

— Це ганебно! Невже у вас немає совісті?!

Вампір задихнувся, хоча й не дихав. Венатор із задоволенням обміркував би цей парадокс, але Реджинальд від хвилювання перетворився на протяг — якийсь час мовчки носився по номері сюди-туди. Коли фон Тирле знову матеріалізувався в кріслі, на нього жаль було дивитися.

— Ви… ви підглядали і, на нього жаль було дивитися, за мною! Вторглися, підглядали, а потім безсоромно викрали мого снулля! Так, викрали! І тепер мені загрожують більші неприємності. Значно більші! Я прошу… ні, я вимагаю!..

Вампір замовк, обм’як, немов купа мокрого ганчір’я. Мисливець на демонів щосили намагався не подати виду, що співчуває фон Тирле. Ось він, шанс розговорити кровососа, вичавити з нього правду.

Зараз — або ніколи!

Загалом Фортунат Цвях ставився до вампірів без поваги. Так мисливець за левами нехтує гієнами та шакалами. Венатори не займалися «істотами зі склепів»: упирями, вовкулаками, носфератусами та іншою поганню. Кровожерів, якщо ті заривалися, «сушили» інші: ловецькі чаклуни, хто спритніший, лайливі маги середньої руки (ну, не Просперо ж Кольраун?!) або студіозуси Універмагу — старшокурсники прикладфаків складали заліки з цивільної оборони.

— Комарів молотом не б’ють! — жартував веселун Люстерка.

Поодинокі випадки пікових криз погоди не робили. Так, довелося поморочитися з Йошкою Босилом, що впав від загробної старості в маразм, — він оголосив себе Верховним Дерг-дуєм Анхуеса й призначив Криваву подать. Довго ловили перського Лобишомена — цей капосник нападав тільки на жінок. Панянки залишалися живі, бо Лобишомен відпивав ковточок, не більше. Але всі вкушені ставали затятими німфоманками. У підсумку чоловіки-рогоносці звернулися в Гільдію Венаторів, і похмурий Гарпагон Понурий підвів риску під пригодами хитромудрого кусаки.

Відтоді шлях до Черсів був для Гарпагона закритий.

Черсіянки погрожували розтерзати негідника.

А так вампіри поводилися тихо та сумирно. Висока Наука обмежувала їх зусібіч. Чаклун із глухої Дрібноприщенки легко майстрував «відвороти-повороти» на цибульній основі, відьми за гріш плели «вурдалачні запіканки» — словом, хочеш жити, мертвяче, вмій крутитися. Не вбивай, не жадай, не привертай зайвої уваги…

Вирішив продовжити рід, сисунцю?

Тоді шукай підходящої кандидатури.

Якщо в людини немає схильності до кровопиття, вампіром їй не стати. Хоч до сухого її вихлебтай, у жмути поскручуй, слини отрутної в жили напусти — не стане вона кровосмоком. Умре, а не стане. Упирі в сезон гонів з ніг збивалися. Поки знайдеш правильного чоловічка, з потрібною червоточинкою в душі! — поки вгвинтишся в серце, визначиш: він чи не він…

Бувало, і випадкові жмурики вставали від сверблячки в іклах. Сьомий син сьомого сина, убитий на межі, похований обличчям униз… Місяць крізь крону в’яза молочком хлюпнув, рак на горі свиснув, смажений півень закукурікав — лясь, і відкинулося віко труни. Але продовжувати свій рід «приймаками»?

Не всякий вовкулака хотів узяти на виховання нерідного.

От і мучилися.

Зате бардам — воля. Буденного упиря спритні писаки розмальовували, як тільки вміли. Фантазія так і юшила крівцею з жил. Талант бив колом у груди. Творчість пахла часником. Шляхетні вампіри, мудрі вампіри, чарівні, велелюбні, дотепні, віддані, відважні, добрі, з потягом до прекрасного — панянки ночами мріяли про чудових женишків, змочуючи подушку слізьми.

Скажи хто-небудь Фортунатові Цвяху, що настане день, а точніше, ніч, і він перейметься до одного такого, ікластого та нещасного, співчуттям — у вічі розреготався б.

— Ви твердите, що ми вдерлись у ваш сон з метою його подальшого викрадення. Я правий?

Реджинальд кивнув із приреченістю людини, яка з доброї волі віддає себе лікареві-зубодерові.

— У такому разі, смію вас запевнити: ви помиляєтеся. Наше вторгнення мало випадковий і ненавмисний характер. А ваш сон — вірніше, принесений снуллем, — викрали не ми з колегою.

«Дуже мені потрібен ваш скарб!» — мало не бовкнув мисливець.

— Ви знаєте, де мій снулль?

— Так. Він викликає серйозний науковий інтерес. Ми хочемо провести деякі дослідження.

— Не треба, — жалібно попросив вампір. — Не треба досліджень. Що вам від мене потрібно? Чого ви до мене прив’язалися? Дайте мені спокій! Випустіть мого снулля! Ви не маєте права! Я подам позов…

Фортунат насупився.

— Знову ви за своє? Пропоную залагодити справу по-мирному. Ви забуваєте про свій вампірський гонор і розповідаєте мені: чим вам так припав до душі цей снулль? Я ж даю вам спокій. І