Читати книгу - "Я обираю бути твоєю, Ольга Островська"

Та коли я нарешті добиваюся, що зі стелі дощем починає падати тепла вода, скляні дверцята різко відчиняються, змусивши мене злякано скрикнути. І наступної миті в кабінку ступає повністю голий Рок, змушуючи відступити до стінки.

А мені ще здавалося, що тут просторо.

− Я думав, що надто втомив тебе цієї ночі, пішов, щоб дати тобі виспатися, − бентежить оксамитовими нотками його хрипкий голос. Чоловік спирається долонями у стіну по обидва боки від моєї голови, замикаючи у пастку свого тіла. − Мабуть, помилився, якщо ти так швидко схопилася з ліжка.

− Ні-ні, не помилився, − хитаю я головою з невинним виглядом. – Я ледве тримаюсь на ногах. Чесно тобі кажу.

І дійсно не брешу. Від однієї його присутності поряд зі мною і цього жагучого палкого погляду чорних, як обсидіан, очей мої коліна одразу стають ватними. Ну до чого гарячий куард мені в чоловіки дістався.

Губи Рока сіпаються в задоволеній усмішці. Трохи іронічною, і дуже багатозначно. Струмені води стікають по бездоганному мужньому тілу й лише додають мені проблем з диханням і серцебиттям. Слідкуючи очима за безсоромними каплями, я мимоволі облизую губи, привертаючи до них пильну чоловічу увагу. Але на моє розчарування, Рок не поспішає втілювати в життя ті бажання, що так відверто читаються в його погляді.

− Арід виказав бажання пообідати в нашому з тобою товаристві через годину, − не в тему повідомляє він, присуваючись ближче. − Я хотів йому відмовити, але якщо ти вже прокинулася, думаю, ми цілком встигнемо. А перед цим можемо зміцнити наш зв'язок ще трішки. Щоб точно ніхто не сумнівався в тому, чия ти.

− М-м-м, а мені на цьому обіді з імператором обов'язково треба бути? − шепочу, дозволяючи собі обійняти чоловіка за талію, проводячи долонями по його спині й кайфуючи від того, як напружуються під гладкою шкірою сталеві м'язи.

Не хочеться мені більше ніяких офіційних зустрічей. Я надто емоційно розпатлана сьогодні. Від учорашнього ще не відійшла.

− Ти моя пов'язана, Міє. А я адамір найбільшого і найвпливовішого даріату в Занагарі. Іноді тобі доведеться мене супроводжувати на офіційні заходи. Крім того, ми з Арідом друзі, – вагомо вимовляє мій чоловік. І додає останній аргумент, для мене абсолютно незаперечний: − До того ж він хоче поговорити про твою сестру. Поставити деякі запитання.

Почувши це, я навіть забуваю, що стою гола в обіймах голого чоловіка.

Навіщо імператорові розпитувати мене про сестру? Що це все означає? Їй зітруть пам'ять? Чи може ще щось гірше?

– Про Васю? Але чому саме він? Ти ж казав, що сам знайдеш спосіб з нею зв'язатися... Що вона не постраждає через мене, − сховати раптовий страх у мене просто не виходить. Голос тремтить, як у зляканої пташки.

− Заспокойся, Міє! – твердо обриває мій лепет чоловік. – Твоїй сестрі нічого не загрожує. Можеш вийняти з мене свої кігтики. Я хіба давав тобі привід засумніватися у моєму слові? Арід збирається розпитати, як подати інформацію про тебе так, щоб Василина повірила. А чому сам хоче цим зайнятися, він тобі пояснить під час обіду.

Боже, я справді несвідомо вп'ялася в Рока нігтями. Просто жах, до чого вже докотилася. Навіть трохи соромно стає за цей зрив.

− Вибач, − видихаю, ховаючи обличчя у нього на грудях. З полегшенням відчуваючи, що мій суворий чоловік від мене не відсторонюється. Навпаки, обіймає, заспокоюючи. – Я… ми з нею завжди були вдвох, разом, що б не трапилося. Вона моя найближча і найрідніша людина. Я не можу не переживати за неї. Я вірю тобі... ти ж знаєш. Але ж імператор... він же імператор. Він моторошний.

У відповідь я чую веселий смішок Рока.

– Про мене теж так кажуть. Але ж ти довірилася мені. До того ж у першу нашу зустріч.

− Ніби я мала вибір, − хмикаю грайливо. − Довірся, або помри. Ти вмієш переконувати.

− М-м-м, я радий, що ти оцінила, − тягне задумливо Рок, а його долоні при цьому зісковзують все нижче, поки не підхоплюють мої сідниці. – А зараз я хочу перевірити, чи зможу змусити тебе на якийсь час забути про все, включаючи твою сестру та імператора.