Читати книгу - "Магія без пам'яті, Мiла Морес"

- Що ви маєте на увазі?

На секунду подумала, що це натяк на те, що я забула стерти йому пам'ять про цей вечір. Я взагалі-то збираюся це зробити, але тільки в той момент, коли дійду до виходу, щоб заспівати звідти свою пісню і одразу вибігти за двері.

- Я теж хочу розслабитися.

- Так?

Бігти, треба бігти.

А з іншого боку… цікаво, як хоче розслабитися. Він покаже мені свій величезний інструмент, дасть його потримати… Ох як привабливо.

Роблю крок уперед, підходжу до викладача ближче.

- Що я повинна робити?

- Встати на коліна і взяти мій член у рота, - містер Нотрил сказав це спокійно, він перевіряє, настільки далеко я готова зайти. В його очах одночасно і бажання, і веселощі. Ще й губи сексуально облизав.

- Прямо в… рота?

Бігти. Терміново.

До цього я ще не готова.

- А-а-а-а, а-а-а-а, а-а-а-а-а, - співаю і крокую назад, останні звуки видаю вже стоячи на своїй половині. Містер Нотрил дивиться на мене похмуро, очі нерухомі.

Зачинила двері.

Фух…

Що я наробила?

Знову полізла до викладача, змусила його пестити себе, а потім втекла. Це жахливо. Сподіваюся, він ніколи про це не дізнається.

Залізла у ванну, натираю себе запашним шампунем, який незрозуміло звідки в мене з'явився, розслабляюся, усміхаюся, як дурненька. У тілі така легкість, ніби я встала після тривалої коми. Хочеться жити, співати, танцювати, весело кричати. Вирішила не стримуватися, заспівала, лежачи у ванні. Випливло в пам'яті щось із сучасних хітів. Співаю так, ніби я на сцені, і подобається мені, як усе звучить, так дзвінко, красиво, ніби я вмію співати.

Після тривалого купання виявила у себе у ванній цілу суміш різних масел та лосьйонів, натерлася ними із задоволенням, особливу увагу приділила рукам, розім'яла кожен палець, переконалася, що долоні стали ніжнішими. Вирішила щовечора повторювати ці приємні процедури.

Життя прекрасне.