Читати книгу - "Фенікс, Валерія Дражинська"

Через два роки.

- Злато, сонечко, ти не втомилася? – в котре запитую я.

- Ні! - невдоволено відповідає та відмахується рукою.

Зустрічаємося поглядами зі Славою та неймовірними зусиллями намагаємося стримати сміх, що рветься назовні. Така серйозність одинадцятирічної дитини розчулює!

Дзеркальне відображення характеру батька. Повний ефект псує лише малий зріст та надуті губки. Можу тільки уявити цю майбутню залізну леді. Усі задатки на обличчя!

Ми п'ємо чай у будинку, реконструкцією якого я займалася сім років тому. Щоправда, Марат продав його незабаром після наших розборок, але на моє прохання викупив назад. Наше озеро віддати іншим було блюзнірством.

Ремонт у будинку був ідеальним, якби не один нюанс. Моє незакінчене графіті, зашпакльоване щільним шаром декоративної штукатурки. Марат попросив (не наказав - для наших стосунків це стало вже нормою) намалювати того тигра, що я хотіла. Прохання коханого я не змогла не виконати. Тепер у нашій спальні на бічній стороні красується тигр з оскалом на всю стіну. Із сірими очима. Дуже красиво. Такий Марат для всіх. З оскалом. Для мене тихо муркотливий хижак. Любить, хоч і не часто це каже. Але це видно в усьому!  

Тут у рідному для мене місті, точніше в селищі біля, ми буваємо тільки в літній період. Весь інший час живемо в столиці.

Із візочка, який наполегливо заколисує вже десь пів години Злата, лунає обурене пхикання Олексія. Дівчинка губиться та починає ще більше його заколисувати. Я підбігаю та беру свого сина на руки. Заколисую. Прицмокуючи пухкими губками, Олексій знову засинає. Тож не дивно, адже нещодавно висмоктав із мене майже всю душу. Вкотре переконуюся, що росте майбутній Альоша Попович. Для свого віку вага в нього вражаюча. Народився він чотири двісті кілограми. Пологи були "веселі"!

- Ава, давай я! - Слава намагається відібрати дитину, знаючи, що руки в мене вже відвалюються.

Вона на мене не ображається за спробу використати її. Навіть зрозуміла та підтримала. А це дуже багато коштувало при зустрічі з Черновим Ігнатом. Страхітливий суб'єкт! Стала горою за мене. Спочатку я дивувалася, як ця тендітна дівчина може керувати настільки незламною силою. А тепер розумію. Це легко, коли така сила любить тебе, а ти любиш її джерело.  

- Слав, я сам, - каже Марат, який вчасно зайшов.

Підходить та з блаженною посмішкою бере сина на руки. А той повністю розслабляється. Мені по-доброму заздрю! У них якийсь невидимий зв'язок. Син посміхається та тягне маленьку ручку до батька, яку той одразу ж підхоплює. Цілує.

Я до болю в грудях люблю цих двох людей у своєму житті. І в той самий момент Марат, як завжди, не звертаючи уваги ні на кого, притягує мене до себе за потилицю та впивається в губи. Йому завжди мене мало. Відривається лише тоді, коли Олексій обурено починає копошитися в нього в руках. Теж ревнує!

Тихо сміюся. Марат важко зітхає та посилає мені красномовний погляд іти нагору в нашу спальню.

Слава закочує очі й відбирає в нього дитину. Уже з другого поверху чую награно плаксиву вимогу Злати дати їй Олексія. Люблю їх!

Кінець

Ось і все! Сподіваюсь вам сподобалась історія Марата та Ави)

Залишайтеся зі мною. Підписуйтеся! Попереду нові історії, нові герої та, можливо, трохи фантастики!

Кінець