Читати книгу - "Вибрані твори. Том I"

Крейвен. Але ж, любко, я сподiваюсь цiлком щиро, що вона має рацiю. Вона сказала тобi найкращого комплiмента. Та цей клуб — якесь кубло безчестя.

Чартерiс. Саме так. Оце й є те, що надає нашому шлюбовi такої вибраности: до нього можуть належати лише тi, чия репутацiя понад всякою пiдозрою. Чекайте, тiльки ми набудемо доброї слави, то зробимось установою, що обiлює зiпсутi репутацiї всього Лондона. Краще вступайте до нас, Крейвене. Дозвольте менi ввести вас.

Крейвен. Як! Вступити в той клуб, де якийсь негiдник ґарантував, що моя дочка — жiнка без жiночости! Якби не те, що я хвора людина, я б йому показав би.

Чартерiс. О, не кажiть так. Бо це зробив я.

Крейвен (докiрливо). Ви? Але ж це — чорти б його! дуже погано, Чартерiсе. І як це ви зважились на таку штуку?

Чартерiс. Вона хотiла цього. Та що ж, я поручивсь i за Кетбертсона, що вiн позбавлений чоловiчости; а вiн же — першорядний представник чоловiчих почуттiв у Лондонi...

Крейвен. Джо це не зашкодило, але Джулiї це зiпсувало репутацiю.

Джулiя (ображено). Таточку!

Чартерiс. Але не в Ібсенiвському клубi: там якраз навпаки. Та й що ми маємо робити, кiнець кiнцем? Ви знаєте, що руйнує бiльшiсть клубiв, одкритих для чоловiкiв та жiнок. Зараз же починаються сварки, скандали... «Cherchez la femme»!.. — завжди всьому причиною жiнка. Ну, ми це знали, коли засновували клуб, i ми запримiтили, що жiнка, яка буває всьому причиною, завжди є сповнена жiночости. Жiнки, позбавленi жiночости, що живуть iз власної працi i вмiють самi за себе подбати, нiколи не завдають нiякого клопоту. Ну, ось, ми й вирiшили просто, що в нас не буде жiнок з жiночими рисами, а коли яка й потрапить до нас контрабандою, то та вже мусить остерiгатись, щоб не поводитись пожiночому. І все в нас iде гаразд. (Пiдводиться). Приходьте туди поснiдати завтра вкупi зi мною i познайомитись iз клубом.

Кетбертсон (пiдводячись). Нi, я вже запросив його. Але ви приєднуєтесь теж до нас.

Чартерiс. О котрiй годинi?

Кетбертсон. Пiсля дванадцятої. (До Крейвена). Це число 90 по Корк-Стрiт, на протилежному кiнцi Берлiнґтонської аркади.

Крейвен (занотовуючи). Кажете, дев’яносто?.. Пiсля дванадцятої. (Зненацька знову впадає в смуток). До речi, не замовляйте для мене нiчого особливого. Менi заборонено пити вино — лише мiнеральну воду Аполлiнарiс. Нiякого м’яса — тiльки трiшки риби iнколи. Життя менi судилося коротке, але й невеселе. (Зiтхаючи). Гаразд, гаразд. (Опановуючи себе). Ну, що ж, Джулiє, час уже нам збиратись. (Джулiя пiдводиться).

Кетбертсон. Але що ж це таке, де ж Ґрейс? Треба пiти пошукати її. (Повертається до дверей).

Джулiя (зупиняючи його). О, прошу, не турбуйте її, пане Кетбертсоне. Вона така стомлена.

Кетбертсон. Але ж на хвилину, щоб попрощатись. (Джулiя й Чартерiс злякано озираються. Кетбертсон кидає на них швидкий погляд, почуваючи, що щось негаразд).

Чартерiс. Я бачу, що доведеться викласти щиру правду.

Кетбертсон. Про що?

Чартерiс. Рiч у тiм, Кетбертсоне, що панi Тренфiлд — людина, як вам вiдомо, дуже делiкатна — i ось їй здалося, що... ну, що менi дуже заманулося поговорити з мiс Крейвен на самотi. От вона й сказала, що дуже стомлена й хоче спати.

Крейвен (скандалiзованнй). Що, що?

Кетбертсон. Еге! Так ось воно що? Ну, тодi все гаразд. Вона нiколи не лягає спати так рано. Я миттю приведу її. (Упевнено виходить, Чартерiс лишається, повний жаху).

Джулiя. Ну, ось, тепер маєте! (Кидається до круглого столика i хапає свою мантилью й капелюшка). Я пiшла! (Подається до дверей).

Крейвен (жахнувшись.) Що ти робиш, Джулiє! Не можеш же ти йти, не попрощавшись iз панi Тренфiлд. Це ж було б страшенно неввiчливо.

Джулiя. Як хочеш, татку, можеш зоставатись; а я не можу. Я почекаю тебе в сiнях. (Вибiгає).

Крейвен (iдучи слiдом за нею). Але що ж я скажу, на бога? (Вона зникає. Вiн кидає своє переслiдування й повертається до Чартерiса, буркочучи). Ну, знаєте, Чартерiсе, це справдi чортзна-як негарно з вашого боку було, отак все викласти перед нами — про себе й про Джулiю.

Чартерiс. Завтра я все це з’ясую. А зараз нам i справдi краще б узяти приклад з Джулiї й зникнути. (Іде до дверей).

Крейвен (переймаючи його). Стiйте! Не залишайте ж мене. Я матиму вигляд справжнього дурня. Нi, я таки справдi розгнiваюсь на вас, якщо ви втечете, Чартерiсе.

Чартерiс (покiрливо). Добре. Я лишаюсь. (Вмощується на рояль i сидить там, дриґаючи ногами й спокiйно позираючи на Крейвена).

Крейвен (походжаючи туди й сюди). Мене страшенно мучить поведiнка Джулiї, страшенно. Вона не зноситьзаперечень у найменших дрiбницях, бiдна дитина. Розумiєте, я хочу якось вибачитись за те, що вона пiшла, це просто зневага до хазяїв. Кетбертсон, я певен, уже образився.

Чартерiс. О, не турбуйтесь щодо нього. Голова всьому панi Тренфiлд.

Крейвен (лукаво). А, ось як, еге ж? Та вiн i справдi з людей, якi не додивляються за своїми дочками. (Повертається на попереднє мiсце на килимi, перед камiном, спиною до вогню). До речi, що за чортовиння вiн там розповiдав про те, що його життя проходить мiж... — як це? «мiж сцен того, як жiнки сповненi жiночости, й мужнi чоловiки благородно терплять страждання й добровiльно приносять жертви» i ще багато подiбного. Вiн, мабуть, десь у лiкарнi працює?

Чартерiс. У лiкарнi! Ото ще! Вiн драматичний критик. Чули, як я назвав його першорядним представником мужнiх почуттiв у Лондонi?

Крейвен. Та що ви кажете! Нi, справдi, хто б мiг подумати? Як це мусить бути добре — мати змогу безплатно ходити до театру! Треба буде попросити його, щоб вiн якось дiстав менi кiлька квиткiв Але ж чи не смiшно, щоб чоловiк так висловлювався. Нi, щоб менi повiситись, коли вiн не сприймає серйозно те, що бачить на сценi.

Чартерiс. Авжеж; тому-то вiн i добрий критик. Та й потiм, коли ви сприймаєте серйозно людей поза сценою, то чому не сприймати їх так само й на сценi, де вони тiльки начебто обмеженi пристойнiстю? (Зiскакує з рояля й пiдходить до вiкна. Кетбертсон повертається).

Кетбертсон (до Крейвена, трохи збентежено). Рiч у тому, що Ґрейс i справдi лягла спати. Я мушу перепросити вас i мiс... (Повертається до Джулiного стiльця i бачить, що вiн порожнiй).

Крейвен (знiтившись). Це я мушу перепросити за Джулiю, Джо. Вона...

Чартерiс (уриваючи йому). Вона висловила певнiсть, що як ми не пiдемо, то ви переконаєте панi Тренфiлд устати з лiжка, попрощатися,