Читати книгу - "Наречена для Демона., Галина Курдюмова"

Стрибнула я в чорні води, не думаючи про наслідки, тільки б сховатися від військових, що обшукують катер. Тільки булькнула. Спочатку різко пішла в глибину, але скоро зупинилась і стала під кутом випливати до поверхні, щоб виринути подалі від катера. Плаваю я досить непогано, але в цьому одязі... Та й до берега далеко... Куди хоч плисти?

За суб'єктивним відчуттям часу нас зупинили десь на середині шляху. Отже, потрібно рухатися в бік материка. Уявляю, якщо я на Острові виберуся з води, страшна, немов мара. Вода з одягу тече, а я йду, така вся... «Вам куди?» «Та до Зоряної Вежі йду, куди ж ще? Кому не зрозуміло? Творців рятувати буду. Розійдіться, будь ласка, та дайте дорогу. Так, і переодягнутися не завадило б...» Пливу, тішу себе порожніми думками. Сподіваюся, що не спіймають.

Е, ми так не домовлялися! Військовий катер включає прожектори і сканує водну гладь. Ледве промінь рушив в мою сторону, довелося пірнути і пливти деякий час під водою. Тільки коли світло змістилося в бік, я наважилась виринути на поверхню. Добре, що так швидко темніє, інакше мене відразу б виявили, а так, якщо і виявлять, то не відразу, накупатися встигну. Знову промінь метнувся до мене, а я тільки й встигла, що хапнути повітря і сховатися в глибині. І напірнатися встигну, не тільки накупатися ..

Фух, виринула в ніч. Раз-два-три... Раз-два-три... «Куди пливемо ми з П'ятачком? Тобто, без П'ятачка?» Хлопці, досить вже, а? Не хочу пірнати. До того ж відвідала мене думка... Дуже така неприємна думка... А хто хоч водиться в цих глибинах? Сподіваюся, матінка-богиня не запланувала наповнити моря і океани зубастими монстрами? А якщо не вона, могли зоряні пірати вивести спеціальних «рибок» для охорони Острова. Ой, я ж навіть не поцікавилась місцевою фауною. Шубовсь у воду, не думаючи. Може, краще до кабінету тортур? Ні, не краще? Там напевно зроблять бо-бо, а тут п'ятдесят на п'ятдесят. Незнання мене мучить, чого очікувати? Недарма кажуть: знання –то світло, а невігластво - тьма.

Так я себе бадьорила, тому що більше бадьорити мене було нікому. Прожектори ще пару раз ковзнули по поверхні води і вимкнулися. Шукати мене перестали. Це добре. А ось чи допливу я? Це невідомо. Точніше, це завдання з багатьма невідомими. Ой, хоч би поменше було цих зубастих невідомих ..

Коли мені в голову лізло «Ой, як мені погано! Кінцівки починають потроху замерзати, хоч і рухаюся активно. Тіло починає потроху втомлюватися, тому що рухаюся активно», я рішуче говорила собі:« Це набагато краще, ніж летіти казна-куди в забитому цвяхами ящику. Ти вільна! Весь світ перед тобою!»

Аффірматор з мене хреновий...

І психотерапевт - теж. Ніяк не можу знайти хорошого в своєму становищі. Я, реально, втомилася. І мені страшно. Я здаюся собі такою маленької, такою безпорадною в цих нескінченних водних просторах. Та не здаюся! Така я і є! Серце починає швидко битися, а дихання збивається. Не можна допускати паніки! Я змушую себе лягти на спину і трохи відпочити.

Треба шукати хороше в будь-якому положенні. Добре, що я сьогодні нормально харчувалася і набралася сил... Добре, що встигла сховатися від військових... Добре, що не зима... Цікаво, тут буває зима? Добре, що я плавати вмію... Добре, що до сих пір не зустріла нікого, хто бажав би мною повечеряти...  Хоч би не наврочити! Добре, що... Що ще добре, га?!

Незабаром починають ціпеніти руки та ноги. Ні, потрібно рухатися. Недарма кажуть, що рух - це життя. У здоровому тілі здоровий дух! А в здоровому замерзлому тілі? Дух вже не проти піти прогулятися. Гей, тіло, ти не можеш плисти саме, без мене?

Годі, не панікувати! Не панікувати!!! Неслухняна дівчинка. По нозі щось ковзнуло...  Мокре, холодне, гладке... Все, можеш панікувати...

І тут я почула сплеск весел. Я ні з чим не сплутаю сплеск весел! Почала озиратися, вдивляючись в темряву. Ось воно! Чорний силует човна, майже невиразний в сутінках, пропливає повз! Маленький такий човник, рибальський, напевно, і згорблена фігура на борту. Я почала кричати благим матом, іншого у мене вже не було, вистрибувати наскільки можливо з води і махати руками. Миленький, ти повинен почути!

 - На допомогу! На допомогу!!! Ря-туй-те!!! То-ну!!!

Почув. Прискорив хід, гребти почав швидше. Плюх-плюх, плюх-плюх. Тільки не в мою сторону, а від мене!..