Книги Українською Мовою » 💙 Драматургія » Вибрані твори, Володимир Кирилович Винниченко 📚 - Українською

Читати книгу - "Вибрані твори, Володимир Кирилович Винниченко"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вибрані твори" автора Володимир Кирилович Винниченко. Жанр книги: 💙 Драматургія / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 74 75 76 ... 100
Перейти на сторінку:
здоровий?!

Ганна Семенівна. А, де вже там здоровий... В один день розгорівся і згорів. Ввечері (плаче) й не стало... Як свічечка, наприкінці несподівано блимнула й погасла.

Сніжинка. Бідний Лесик! От несподівано. Як же вони?

Ганна Семенівна (озирається). О, тут ще більша біда! Я вже до вас... Поможіть мені якось з ними... Я ж сама, я нічого не можу! Вони сидять всю ніч, весь день і не одходять от трупика. А вона наказала, щоб я нікому не говорила, що він помер... Що вона хоче, я не знаю. Його нікуди од себе не пускає... Він цілий день нічого не їсть, дивиться на трупик, ходить по хаті, щось думає і знов дивиться... А вона от вже співає над ним... Хотіла, щоб обмити ж, поховати... Ну, горе, нещастя, — та якось же треба порядок дати. Тільце ж хоч сховати, воно ж дух почне давати... А її ніякими словами не вговориш. Вчепиться, як... чиста пантера, і нічого з нею... Ради Бога, поможіть мені якось... Вони ж обоє побожеволіють, як іще одну ніч посидять. Треба їх розлучити. Розвіяти трохи їх... Щось... Ну, я вже не знаю... (Витирає сльозу.)

Мігуелес. Вибачте, сеньйоро, сеньйор Корній по своїй волі не хоче одходити од тіла сина?

Ганна Семенівна. Не знаю... Ні, вона його не пускає... Якби хтось прийшов, кудись покликав, він би пішов... Тш!.. (Прислухається.) Щось голосно балакають. Він навіть хотів вийти, так вона не пустила. Потім, я ще боюсь, щоб вона йому й собі чого не заподіяла... Ви ж знаєте, яка вона. Вона все твердить тепер, що він її кине, що зв’язок порвано, що вони не простять один одному цього... І все шукала сьогодні вранці опіум. Пляшечка опіуму в неї була... Та, слава Богу, не знайшла й покинула. Тільки сама вся така, що... страшно дивитись... Всю ніч билась головою об підлогу, а ми не давали... Ох, ця ніч! А тепер щось думає, сидить, як камінь, і думає, думає, аж страшно стає. Благаю вас, поможіть мені якось розважити їх, якось... Порядок якийсь дати. Ми ж усі побожеволіємо от так. Господи! Якби я знала, нізащо б не виїхала сюди. Думала, на старість з сином буду. І в таке попала. Внука не стало, сина ще не стане... (Плаче.)

Сніжинка (розчулено). Ну, нічого, якось все буде. Треба щось зробити... Тільки як же зробити? Туди можна зайти?

Ганна Семенівна. Ой, ні, не пустить. Та й не варто туди йти, а надто вам. Треба, щоб вона вас і не бачила, бо й так часто говорить йому про вас і... боїться. Ах, горе хоч у кого розум помутить... Треба, щоб добродій

Мігуелес з нею поговорив (до Мігуелеса), вона найбільш симпатично до вас ставиться... А ви, Сніжинко, уже з ним, він вас послухається більш, ніж кого. Якби, так, щоб її кудись хоч на годинку з дому вивезти, щоб подивилась на вулиці, на людей, це б її думки хоч трохи розвіяло б. А його теж... І трупик же, Господи, треба обмити! Треба ж і труну купити, поховати. Якось же чи в поліцію, чи куди тут заяву зробити?.. Я ж нічого тут не знаю.

Сніжинка. Гм!.. Що ж тут придумати? Ви кажете, що вона мене боїться й говорить йому? Ви не подумайте... я для того питаю, що, може, все-таки мені можна піти до неї... Може, вже вона не так дуже вороже ставиться?.. Як ви думаєте? (В очах жадність і напружена увага.)

Ганна Семенівна. Ні-ні, лучче не йдіть!.. Буде гірше... Буде гірше... Не треба... Хай добродій Мігуелес...

Сніжинка. Ну, а... добродій Корній як до мене?

Ганна Семенівна. Корній нічого... Я от що думаю: ви, Сніжинко, йдіть на веранду і сховайтесь. Я викличу сюди Риту, скажу, що добродій Мігуелес має важну справу до неї... Як вона вийде, ви тоді через ті двері ідіть до Корнія й виводьте на веранду. А звідти вже сюди та й до себе чи куди там. Тільки дивіться, я буду кашлять, як можна йти... Щоб на неї не наскочити... От тільки як її з дому вивезти? Я вже думала так, щоб добродій Мігуелес сказав їй, що приїхала одна її подруга, Аня Смирнова, — вони дуже любляться — та заслабла і просить приїхати в отель. Тільки ж чого записки нема?.. От горе.

Мігуелес. Я скажу, що загубив записку!

Ганна Семенівна. Ага! Це нічого. А як же тоді, як ніякої подруги не буде? Що вона подумає? Вона й так боїться, що... Ах, горе ж яке, Господи милостивий.

Мігуелес. Та навіщо все це? Я просто з нею поговорю. Сеньйора Рита людина розумна і зрозуміє, що не можна ж так весь час. Як ви думаєте, сеньйоро?

Ганна Семенівна. Ой, боюсь... Може б, їй це вже десь там сказали, щоб Корнія витягнути?

Мігуелес. Ну, добре! А як називається та подруга?

Ганна Семенівна. Аня Смирнова.

Мігуелес. Аня Смирнова? Добре.

Ганна Семенівна. І от ще що: не показуйте й знаку, що ви що-небудь знаєте. Боже вас борони! Так, наче нічого не сталось. А то й не рушить нікуди. І ви, Сніжинко, слідіть же, як я буду знак давати... Буду кашлять, значить можна йти. І до нього в кімнату, і сюди.

Сніжинка. Добре.

Ганна Семенівна. От, Господи, до чого дожила на старість! Ну, та що ж зробиш?..

Мігуелес. Чекайте, сеньйоро... Мені здається, що сеньйориті Сніжинці треба підождати на веранді доти, доки сеньйора Рита не вийде зовсім, бо вона може вернутись і не застати...

Ганна Семенівна. А правда, правда... Ох, і не раз, мабуть, ще вернеться... Та чи й піде ще?

Мігуелес. А потім ще: ця сеньйорита, Аня Смирнова, блондинка чи брюнетка? І яка з себе?

Ганна Семенівна. Не бачила, не знаю... Фотографію бачила, здається — блондинка.

Мігуелес. Гм! Ну, та нічого! Якось викручусь... Ідіть уже.

Ганна Семенівна. Ну, Сніжинко, ховайтеся... Іду...

Сніжинка виходить на веранду, аГанна Семенівна — в кімнату Рити. Мігуелес схвильовано ходить по ательє.

Сніжинка (визираючи із дверей тихо). Мігуелес!

Мігуелес. Що?

Сніжинка. Ви її довше не пускайте додому.

Мігуелес. Добре.

Сніжинка ховається, а він знов ходить.

Виходять Рита й Ганна Семенівна.

Рита (в чорному, дуже бліда, на лиці строга, хмура задума). Добрий вечір, Мігуелес. Що ви мені хочете сказати? Вибачайте, я з вами не можу довго говорити, я дуже зайнята.

Мігуелес. Дуже вибачаюсь. Але справа не моя, а... одної особи,

1 ... 74 75 76 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані твори, Володимир Кирилович Винниченко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вибрані твори, Володимир Кирилович Винниченко"