Читати книгу - "В твоїх руках не страшно, Ольга Островська"

− Найбільше мені подобалося, коли ми з тобою тікали від наставниць і гралися в саду біля ставка. Я завжди трохи заздрила тому, що ти можеш навіть найполохливіше каченя підкликати, щоб погладити. А вони такі милі були...

Так і пролітає час до обіднього привалу. Торі розповідає, що її мама, виявляється, називала мене поцілованою Богинею. А в моїй пам'яті спливають інші щасливі, давно забуті моменти. Ці спогади, наша розмова, те що трапилося сьогодні, все це щось змінює в мені, нагадуючи, ким я була до заміжжя. І нехай, мені вже ніколи не стати такою радісною й наївною, але тепер я точно знаю, що Танрагос мене не знищив до кінця. Моя душа жива. І допоміг вижити мені мій дар, який я часом вважала ледь не прокляттям. Допоможе він мені й відродитись.

Коли дормез зупиняється, я навіть ледь не забуваю назад вдягнути пов'язку.

Але ось до нас стукають. Торі відчиняє. І виявляється, що за дверцятами вже стоять обидва її наречених.

Ось і трапилася нам обом нагода їх порівняти.