Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Череп, що шепоче, Джонатан Страуд 📚 - Українською

Читати книгу - "Череп, що шепоче, Джонатан Страуд"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Череп, що шепоче" автора Джонатан Страуд. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 74 75 76 ... 93
Перейти на сторінку:
От бовдури! — Локвуд позирнув на годинник. — Люсі! Якщо Джордж не прийде найближчим часом, мене це справді стривожить. Доведеться йти на пошуки Фло й питати, де вона залишила його.

— Він зараз прийде. Ти ж знаєш, який він млявий. Поглянь краще сюди! — Я простягла Локвудові книжку, розкриту на останній сторінці. — Це те, що ми шукали. Останнє зізнання Дьюлак!

Так, я вбила людину. Та чи можна назвати це злочином? Ні! Коли я постану перед Божим Судом, то оголошу, що не вбивала, а боронилась, відчайдушно рятувала свою душу! Едмунд Бікерстаф збожеволів! Він так відверто вимагав у мене життя ніби приставив ніж до горла! Його кров на моїх руках, та я невинна.

Вілберфорс помер. Ми всі бачили це: він подивився на Засіб і загинув. Знялася велика паніка Ми побігли до наших екіпажів — геть від цього проклятого місця, присягаючись зректися Бікерстафа назавжди! Та він не дозволив. Уже за годину він разом зі своїм мовчазним хлопчиськом-слугою був у мене, й вони принесли з собою Засіб. Я боялась, однак пустила їх до себе. Доктор хвилювався чи мовчатиму я про смерть Вілберфорса? Чи можна мені довіряти? Хоч як я запевняла його, він шаленів дедалі дужче. Нарешті він виголосив присуд: щоб довести свою відданість, я мушу подивитись у дзеркало! Хлопчисько вмить заскочив мені за спину й скрутив рука Бікерстаф витяг з кишені Засіб і підняв до моїх очей. Я поглянула туди лише на мить — на єдину мить, проте відчула, як руйнується мій здоровий глузд, як ціпеніють мої руки й ноги.

Так би все й скінчилось, та на столі лежав револьвер мого батька Я вивільнила руки й схопила зброю. Бікерстаф із криком вчепився в мене. Я вистрелила куля вцілила прямісінько йому в чоло. Потім я вистрелила в хлопця та він крутнувся наче вугор, і втік. Часом, нехай Бог простить мене, я шкодую за цим. Шкодую, що не вбила і його.

Я не розповідатиму, як ми здихатись і доктора і його творіння. Ми боялись, що інші повторять наші дурощі й шукатимуть знань, які не призначені для Людини. Я лише сподіваюсь, що ми знешкодили Засіб якнайнадійнішим чином, і тепер він не завдасть шкоди нікому.

Закривши брошуру, я кинула її на стіл.

— Ось, виходить, як помер Бікерстаф, — сказала я. — Мері Дьюлак застрелила його, а потім вони з друзями поховали доктора на кладовищі Кенсел-Ґрін. Ми розплутали цю загадку. Справу закрито!

Я взяла тарілку, щоб віднести її до мийки... й зненацька зупинилась, поглянувши на стіл.

Локвуд навпроти мене кивнув:

— Мері Дьюлак не зазначила, що заволодіти цим дзеркалом хотіли всі. І всіх вабило те, що в ньому можна було побачити, — хоч побачене вбивало кожного, хто туди зазирав. Колекціонери на аукціоні ладні були викласти за нього тисячі фунтів. Барнсові теж кортить отримати його. Джоплін через нього без упину переслідує нас. А Джордж... навіть він нічим не кращий за них! — Локвуд сумно посміхнувся. — До речі, Джордж із Джопліном напрочуд схожі. Навіть окуляри протирають однаково. А чи казав я тобі, що це Джоплін міг поцупити підставку під дзеркало з домовини Бікерстафа? Вони з Сондерсом були єдині, хто мав тоді доступ до каплиці. Повз таку річ Джоплін не міг... Люсі! Що це з тобою?!

Я досі дивилась на стіл — на «скатертину мислення» з усіма її написами й малюнками. Вона завжди була перед нашими очима, та я зазвичай не приглядалась до неї. А тепер випадково придивилась — і в моїх жилах по-справжньому захолола кров.

— Локвуде... — почала я.

— Що?

— Це... було тут раніше?

— Так! Цьому малюнку вже кілька місяців. Дивно, що ти помітила його тільки зараз. Скільки разів я казав Джорджеві, щоб він такого не малював, — ми ж, урешті, снідаємо за цим столом! Може, поміняти скатертину?

— Я не про малюнок! Подивись на цей напис: «Пішов до приятеля поговорити про дзеркало. Скоро повернуся. Дж.»

Ми перезирнулись.

— Це, мабуть, написано нещодавно... — пробурмотів Локвуд.

— Коли?

Він завагався:

— Не знаю.

— Поглянь! Ось ручка, якою він це писав. Лежить поряд!

— Це означає... — Локвуд заморгав. — Ні, це неможливо! Ні в якому разі!

— «Приятель»... — повторила я. — Ти ж розумієш, про кого він пише?

— Ні, він не міг!..

— Він повернувся сюди з дзеркалом. І не дочекався нас, а вирушив до Джопліна.

— Він не міг! Не міг цього зробити! — вражено повторив Локвуд. — Нізащо не повірю! Я ж казав йому!

У кімнаті щось заворушилось — тихо й глухо. Я обернулась до склянки. Вона світилась огидно-зеленим сяйвом. Обличчя привида сміялось.

— Він знає все! — вигукнула я. — Привид! Мусить знати, це ж було тут!

Я підхопилась і підскочила до склянки. Повернула важіль — і в мої вуха вдарив моторошний регіт.

— Загубили когось?— насмішкувато поцікавився привид. — Чи, може, монетку під стіл упустили?

— Розкажи нам! — крикнула я. — Що ти бачив?

— Цікаво, скільки ще ви збиралися думати?— заходився кепкувати привид. — Хвилин з двадцять, еге ж? Я сподівався кращого. Хом’яки — й ті швидше здогадалися б...

— Що тут відбулося? Куди пішов Джордж?

— Джордж, здається, вирушив шукати прикрощів на свою голову, — вишкірився череп. — Як на мене, він скоїв страшенну дурницю. Проте мене це не обходить — після того, що він зі мною виробляв...

Я відчувала, як страх переповнює моє серце, а м’язи холонуть. Кволим голосом я повторила відповідь привида. Локвуд проскочив повз мене, вхопив склянку і так грюкнув нею об стіл, що тарілки підскочили в повітря.

Обличчя в склянці крутнулось, ніс притулився до стінки:

— Агов! Обережно! Що ви робите з плазмою?!

Локвуд учепився пальцями собі у волосся:

— Скажи йому, нехай відповідає як слід! Якщо він не розповість, куди подівся Джордж, то ми...

— І що ви мені зробите? — обізвався привид. — Нічогісінько! Я вже мертвий.

Я повторила його слова, а потім стукнула пальцем по склу:

— Ми знаємо, що ти не любиш спеки! І зробимо твоє посмертне буття трохи теплішим.

— Атож, — підтакнув Локвуд. — І не в духовці, а в «Крематорії Фіттес» у Клеркенвелі!

— Ну той що? — пирхнув привид. — Ви знищите мене —

1 ... 74 75 76 ... 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Череп, що шепоче, Джонатан Страуд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Череп, що шепоче, Джонатан Страуд"