Читати книгу - "Академія трьох стихій , Ольга Іваненко"

- Якщо інших більш гуманних варіантів немає, я теж згодна, - кивнула Анна. - Але буду рада, якщо професор Фрост повідомить мене про всі свої наміри.

- Не проблема, - кивнув Саймон Фрост. - Якщо більше питань немає, попрошу відпустити нас.

Директор кивнув, і всі швидко покинули кабінет.

Ми з Тіффані мовчки брели за професором Фростом, чекаючи його розпоряджень. А ще дозволу відправитися спати. Здавалося, ще трохи і я засну на ходу. Навіть, деякі обставини не змушували мене підбадьоритися.

Професор відвів нас до свого кабінету в корпусі Теранісу та запустив всередину.

- У мене до вас два запитання, відповіді на яких є обов'язковими і, бажано, чесними, - промовив Саймон та замкнув кабінет зсередини. - Чому ви так довго відсиджувалися за дверима в пагорбі? І звідки знаєте про Алекса.

- Ви попросили правди, але сумніваюся, що ви до неї готові, - сказала я та впала у вільне крісло. - Чи бачите, сам Алекс нам про це розповів. І, знаєте, дуже сердиться досі через цей вчинок. Він сподівався, що знайде у Вас захист, а не зустріне свій кінець.

- Що ти таке кажеш? - очі Саймона налилися злістю. - Алекс зараз нікому нічого не може розповісти. Він заморожений в землях свого факультету.

- Який ніхто відвідати не може через чари, - гордовито додала Тіффані. - Чи бачите, професор. Ми, справді, бачили вашого брата там за дверима. І саме через це не могли швидко повернутися назад. В Есмі вбудований навігатор барахлить, і ми трохи загубилися за стіною.

Професор продовжував на нас невдоволено дивитися, не розуміючи, чи варто нам вірити.

- За якою ще стіною? - пирхнув він.

- У межисвіті, - спокійно відповіла я. - На відміну від вас усіх, я можу туди проникати. А також, бачити тамтешніх жителів. Наприклад, Алекса, який зараз стоїть он у тому кутку та показує мені нецензурні жести. До речі, ось це теж його рук справа.

Я вказала на дві червоні смуги на щоці, які встигла розгледіти в дзеркалі, що висіло в кабінеті. А потім помахала Алексу, який з'явився ще в кабінеті директора та стежив за всіма.

Зараз брат професора Фроста виглядав не менш багряним, чим демонстрував деяку схожість з близнюком. Він кипів від люті та, здається, мав би можливість, обов'язково б вдарив ще раз. Але, в якомусь сенсі, мені пощастило. І відплата, якщо й чекала на мене, то нескоро.

Тіффані здивовано втупилася в туди, куди я показувала і з сумнівом теж помахала. А професор Фрост вже був готовий вибухнути.

- Алекс, вам треба поговорити, хоч, ти цього не хочеш, - впевнено сказала я, продовжуючи боротися з бажанням заснути в цьому кріслі. - Не намагайся зі мною сперечатися. Подивися минулому в очі та постарайся пробачити. Це складно, але так треба.

- Він, правда, тут? - шепнула мені Тіффані й, коли отримала переконливу відповідь від мене, звернулася в зазначений кут. - Пробач, Алексе. Але, вискочка права. Саймон хоче поспілкуватися з тобою. Вам варто поговорити. Вислухати один одного. Зрозуміти та пробачити.

- Він не хоче розмовляти, - зітхнула я. - Професор Фрост, може, спробуєте звернутися до нього? Ми не жартуємо. Якщо бажаєте, можу описати його. В Алекса біле кучеряве волосся, світла шкіра, майже такого кольору, як Ваша. І чарівні сині очі, від яких неможливо відірвати погляд.

Так, я казала це прямо перед Алексом, сподіваючись пом'якшити його. І з того, що він припинив жестикулювати, можна було сказати, що в мене вийшло. Хоча, швидше за все, просто здивувала його.

- Про його погляд казали всі з раннього дитинства, - пробубонів професор Фрост. - І про вибуховий характер. Опис, звичайно, гарний. Але, може, ти на світлину дивилася, яку знову хтось вкрав.

- Вона була в мене, - Тіффані полізла у кишеню та дістала звідти знайомий складений квадрат паперу. - Я хотіла допомогти Вам знайти Алекса. Тепер, коли я знаю, де він. Мені вона не потрібна.

Тіффані повернула фотографію й сіла на місце.

Професор Фрост з подивом взяв її та поставив назад у рамочку, яку знову повісив на стіну.

Алекс за цим уважно спостерігав. Коли фотографія зайняла своє законне місце, він підійшов до неї й почав розглядати. В його погляді читалися смуток та біль втрати.

Я підійшла до чоловіка й торкнулася його руки. І, хоч, доторкнутися в цьому світі я не могла до нього, я старанно зобразила це дотик та подивилася в його чарівні очі.

- Алексе, час миритися, - тихо сказала я. - Ви близнюки й повинні бути найближчими людьми у світі. Нехай помилки минулого більше не поділяють вас.

Блондин з сумнівом подивився на мене і з часом кивнув.

- Може, варто провести його до межисвіту? - запропонувала я. - Ти ж допоможеш мені?

Алекс невдоволено подивився на мене. Потім глянув на Саймона й знову кивнув.

- Я рада, що ти вибрав правильне рішення, - посміхнулася я. - Професор Фрост, як настрій сходити та поговорити з братом?

Професор сидів в розгубленості. Він був готовий накинутися на мене. Але, того ж часу, сумнівався. А потім кивнув мені та піднявся.

- Добре, - сказав він. - Але, якщо це розіграш, ваше покарання буде по дуже жорстоким.

- Не питання, - я кивнула та вийшла з кабінету, спостерігаючи за Алексом, який стояв все ще в сумнівах та розглядав брата. - Тіффані, пробач, я не зможу перенести двох.

- Розумію, але я з вами пройдуся, хочу скоріше дізнатися, чим усе скінчиться, - відповіла Тіффані. - Все одно сон випарувався.

Професор Фрост кивнув, і ми всі покинули кабінет.