Читати книгу - "У пошуках втраченої магії, Аля Алістер"

— Рідна, сьогодні ми не літатимемо, — ще раз повторив він. — Сховай крила й нікому про них не кажи. Навіщо нам проблеми? Правда?

 Говорячи це, він тихо відвів її в кімнату і вклав у ліжко.

— А тепер ти маєш поспати. Відпочинь, моя дівчинко.

— Добре, тату, як скажеш, — покірно прошепотіла донька. — Я нікому не скажу.

 Хейроукс, відійшовши від ліжка, тихо наказав Фелісії:

— Замкни двері на терасу й не відходь від неї. Ні на мить! Головою відповідаєш за неї.

 Перелякана служниця тільки головою кивнула й кинулася замикати двері.

Мартін був у шоці. Він швидко вийшов із замку, прикрикнувши на нерозторопного охоронця, який відмикав йому ворота. Наблизившись до урвища, він закричав. Хейроукс просто кричав... від відчаю і болю, через неможливість щось змінити. Спочатку він просто кричав, але потім крик перетворився на слова.

— Як ви допустили все це?! За що?! Я завжди був на боці добра. Ніколи й нікому я не завдавав зла. За що ви так покарали мене?!

 Його гнів був дедалі сильніший і гучніший.

— Ви забрали в мене все, що я любив! Я проклинаю вас! Я відмовляюся визнавати ваші закони і правила! Тепер у мене немає меж добра і зла. У моєму серці більше немає віри в добро!

У цей час здійнявся вітер, небо й Місяць заволокло хмарами, і гримнув грім. Майже тієї ж хвилини хлинув дощ. Мартін стояв на краю урвища, сльози змішувалися зі струменями дощової води.

 Йшов сильний дощ. Фелісія дрімала в кріслі біля господині. Маргарета тихо вислизнула з ліжка й попрямувала до тераси. Двері були замкнені на ключ. Вона повернулася до ліжка, біля якого, на столику, стояла скринька з різними дрібницями й дістала звідти свій власний ключ, яким ніколи не користувалася. Весь необхідний набір ключів був у Фелісії, але господиня воліла мати запасні, раптом що. Іда підняла голову.

— Ти чого не спиш? Лягай.

— Подивися, яка чарівна ніч. Я хочу вдихнути свіже повітря. Подивися, яке гарне небо, — тихо сказала Марго, відчиняючи двері.

 Іда схопилася і закричала:

— Повернися! Туди не можна! — і кинулася за подругою.

 Кішка вчепилася в сорочку господині й буквально повисла на ній, намагаючись зупинити Маргарету. Та взяла на руки Іду й підійшла до поручнів.

— Мила моя подружка, ти стільки разів бачила, як я літаю. Не хвилюйся. Усе буде добре. Небо кличе мене. Мені необхідна свобода польоту. Це так дивовижно!

 З цими словами вона опустила кішку на підлогу, швидко піднялася на поручні і, змахнувши руками, як крилами стрибнула в темряву. У цей момент, намагаючись утримати подругу, кішка підстрибнула і вхопилася кігтями за сорочку... і полетіла за нею з криком:

— Ні-і-і!

 Останній політ Маргарети був зовсім коротким...

Рита різко розплющила очі. Вони були сповнені жаху... і тут же знепритомніла. Подруги ледве встигли її підхопити, щоб та не вдарилася, падаючи на підлогу. За кілька хвилин вдалося привести її до тями. Рада тільки запитала:

— Що, насильницька смерть?

 Рита очманілим поглядом оглянула всіх і постаралася розібратися, де вона зараз узагалі перебуває, про кого йдеться і чому вона лежить на підлозі. Сівши, вона закрила обличчя руками, потім ще раз обвела поглядом кімнату і присутніх. Поруч присіла Лана.

— Ритулю, ти в реальному, своєму часі. Я Лана, тут Ясмін, Рада, Даша і твій Беррімор.

Кіт гордо вирулив з-за дивана й потерся о ногу господині, ніби підтверджуючи все сказане Ланою.

— Фух, — нарешті видихнула Рита. — Нелегко довелося останнім часом. Там стільки всього сталося, що в мене дах поїхав. Ну там, у тому часі. Причому реально поїхав. Я досі не розумію повною мірою, хто я і де я. Дорогі мої, можна я прийду до тями, посплю і вже зі свіжою головою все розповім.

 Усі одразу заметушилися, допомагаючи їй встати, і проводжали всією командою до спальні. Коли за Ритою зачинилися двері, Рада повернулася до всіх і з іронічною посмішкою сказала:

— Ну, я так думаю, усі вважатимуть за краще залишитися на ніч тут, щоб уранці нічого не пропустити. Я правильно розумію?

Лана з Дашею зніяковіло щось почали бурмотіти, але їх перервав рішучий голос Ясмін.

— Нічого знущатися з дівчаток. Можна подумати, ти сама б поїхала. До речі, я теж не збираюся сьогодні нікуди їхати. Тож давай, годуй нас і показуй наші кімнати.

 Вранці, коли Рита розплющила очі, вона оглянула вже знайому кімнату й переконалася, що вона у своєму тілі, й у своєму часі. Щоразу, після повернення, було складно перебудовуватися. Думки плуталися. Усе-таки важко перебувати в тілі душевнохворої людини і зберегти ясність розуму. Потрібен час.

Вона прийняла душ і спустилася у вітальню. Там нікого не було. Але тут, вловивши запах кави, зрозуміла, що дуже голодна. На кухні вона застала всю компанію, яка наминала круасани з кавою. Перед Ритою швидко намалювалася філіжанка з ароматним напоєм, і Лана присунула ближче до неї блюдо з випічкою. Як же було смачно. І як же вона була рада бачити всіх. Щоб вгамувати першу цікавість присутніх, Рита, прожувавши перший шматок, видала найголовнішу інформацію.