Читати книгу - "Академія Мірравель. Проти вітру, Анна Потій"

— Так. З наступного тижня якраз буде вдалий час для збирання однієї важливої ​​для моїх зіллів трави. Якщо зібрати пізніше, то її властивості будуть набагато слабшими. А що, ти маєш якісь плани?

— У понеділок, 17 числа, у Дема День народження. Мені дуже не хотілося б його залишати. Це його перший День народження від початку наших стосунків. Він засмутиться, якщо мене не буде.

— Розумію, — кивнула архімагеса Марева. — Наполягати не буду. Але ти можеш запропонувати йому поїхати з нами. Я нічого не маю проти. Не впевнена, що зможу і для нього домогтися оплати порталу зі знижкою, ти моя асистентка, тому для тебе я без проблем за неї домовлюся, але жити він також може в мене. Тож якщо Дем може дозволити собі переміщення, то клич його з нами. Але я спробую отримати для вас обох оплату зі знижкою, тільки мені треба точно знати, що ви поїдете.

— Я запитаю у Дема і повідомлю вас завтра вранці. Добре?

— Звичайно.

Я вже збиралася бігти до Дема, як згадала, що забула уточнити одну важливу деталь.

— А надовго ви в Соммерінд збираєтесь?

— На два тижні. Тебе це влаштовує?

— Так, якщо Дем погодиться.

Дема моя пропозиція зацікавила. Я боялася, що він взагалі не захоче відзначати свій День народження далеко від сім'ї і тим більше в іншому світі, але він мене запевнив, що йому це цілком підходить.

— Я не планував святкувати з сім'єю. Я не перший рік мешкаю окремо і часто проводив цей день без них. Іноді його зовсім не відзначаю. Все, що я хотів цього року: щоб ти була поруч, а в Муірні чи деінде — не має значення. Соммерінд здається чудовим варіантом. Звичайно, якщо архімагесі Мареві не вдасться домовитися про знижку, доведеться викласти купу грошей, але я знайду. У крайньому випадку скажу бабусі та батькам, що приймаю подарунки грошима, — Дем усміхнувся.

Я притулилася головою до його плеча і видихнула з полегшенням. Я не могла втратити таку чудову можливість побувати в Соммерінді, він був моєю давньою мрією, але й залишати Дема у його свято теж не могла. Тепер залишалося всього нічого: щоб архімагеса Марева змогла домовитися за знижку для Дема, тоді йому не доведеться витрачати купу грошей на подорож.

На щастя, у архімагеси Мареви все вийшло і вранці в неділю ми вже стояли в задушливій залі міжнародного порту. День видався спекотним, людей товпилося багато — всі кудись переміщалися — і ми насилу дочекалися своєї черги, ледве не розплавлюючись від спеки. 

Соммерінд дихнув на нас несподіваною прохолодою. Ні, тут не було холодно, просто сонце не палило так нещадно, як у нас у Муірні.

— Тут м'якше літо, з комфортним теплом, — пояснила архімагеса Марева. — Трохи спекотніша погода тільки на південному узбережжі континенту та на південних островах, але там спека легше переноситься через близькість до моря.

— А ми перенеслися до столиці?

Зазвичай міжсвітні портали зв'язувалися між столицями різних світів, але в Соммерінді був ще портал на віддалений північний острів і в деяких інших світах також стояли кілька порталів. Змучена муірнською спекою, я не звернула уваги до якого з двох порталів ми вирушили.

— Так. Ми зараз в Ермалі. У Німдунг, що на острові Колючих вітрів, є сенс переміщатися тільки на початку осені, там якраз на той час дозрівають унікальні ягоди, яких більше ніде в Соммерінді немає, та й трави з квітами там теж краще збирати восени. В іншу пору року на острові Колючих вітрів робити нічого, якщо ти, звичайно, не живеш там.

— А ваші бабуся з дідусем живуть у столиці?

— Ні, Кетто, вони живуть у Лоркасі — невеликому містечку поряд із Ермалем. Їхній будинок стоїть практично на узліссі. Там дуже красиво.

Я не сумнівалася, що будинок рідних архімагеси Мареви дуже красивий, втім, тут кожен будинок виглядав чудово. Я так часто розглядала фотографії Соммерінда, бачила його в новинах та передачах, але побачити на власні очі — зовсім інша річ. Соммерінд зачарував мене своєю архітектурою. Витончені білі будиночки з дерев'яним оздобленням гармонійно перепліталися з деревами та кущами. Здавалося, ніби місто збудовано у лісі, тут відчувалося єднання людини з природою. Дерева росли біля кожного будинку, часто кілька, створюючи затишну тінь. По стінах багатьох будинків вився плющ чи виноградна лоза. Клумби перед входом у будинки були засаджені найрізноманітнішою рослинністю, а невеликі камені доповнювали композицію. Біля тих магазинів, де не було клумб, неодмінно стояли горщики з квітами. Все місто виглядало єдиним цілим — виключно білі будиночки з дерев'яним оздобленням в тон стовбурам дерев, сірі камені та дорога, зелені чи коричневі дахи. Тільки квіти вибивалися яскравими плямами і імператорський палац вдалині, до якого вела брукована дорога, виблискував блакитно-бірюзовим гострим дахом, а його чисто білі стіни виглядали інакше, ніж будинки звичайних жителів. Зупинившись посеред дороги, я не могла відірвати зачарований погляд від міста.

— Подобається? — з усмішкою спитала архімагеса Марева.

— Приголомшливо! — вигукнула я. Моє захоплення важко було передати словами. Збулася моя мрія і я дивилася на неї, не вірячи своїм очам. Ермаль прекрасний. Я стільки разів бачила його на фотографіях, але наживо він ще кращий.

— Так, тут гарно, але в моєму рідному Лоркасі не гірше. Там більше рослинності. Здається, ніби живеш у лісі, але цивілізованому.

Якщо вже в столиці я відчула близькість до природи, то я боялася уявити, наскільки чудово в цьому самому Лоркасі.

— А ми одразу в Лоркас вирушимо? — запитала я. Мені хотілося трохи поблукати столицею.

— Ні, мені треба зайти до однієї знайомої, у неї крамничка біля головної площі, тож у вас із Демом буде трохи часу, щоб прогулятися тут. Давайте так, ми зараз разом підемо до моєї знайомої, я поспілкуюся з нею годинку, а ви поки в цей час можете погуляти площею, заглянути до місцевих магазинів, а потім ми разом поснідаємо у моєму улюбленому кафе. Згодні?