Читати книгу - "Infernale. Пекельний сеанс"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вітмен схопив Макбрайд за плечі й зазирнув їй в обличчя.
— Ми повинні її знайти, — сказав він.
— Як?
— Ти знаєш як.
37Анрі дозволив їм скористатися відсіком на нижньому поверсі будівлі-лабіринту. Вони домовилися працювати окремо, кожен у своїй кімнаті, а потім зібратися разом і викласти те, що знайдуть. Раз у раз Вітмен зазирав до Чарлі або Макбрайд, розчаровано завважував, що вони зайшли в глухий кут, а потім повертався до себе і тинявся кімнатою.
Вітмена досі непокоїли ті начебто випадкові й беззмістовні групи змінюваних цифр і літер, що з’являлися в останньому посланні Секюлера. Кадр за кадром, а потім — фокус-покус! — цілий кіносвіт, де видиме чергується з невидимим і який ще належить дослідити. Раз у раз, у тій чи іншій формі Секюлер повертався до теми часу. В «Séance Infernale» він намагався зафільмувати — у якийсь спосіб — страшну таємницю: це було щось, що він бачив на власні очі, щось, що людина прагне здолати. Але те, що він побачив, не схоже було ні на що з того, що він собі уявляв.
Вітмен гортав блокнот і виписував дивні номери й літери в тому порядку, у якому вони з’являлися.
Джордж Маккензі 55 років Александр Стерлінґ, есквайр 65 років Елізабет Монкріфф 87 років Вільям Бозвелл 62 роки Х — Крістін Джильберт 3 роки. Джордж Джозеф Дональдсон 18 років Марґарет Рід 73 роки Джейн Беннет 13 років
«Хто, в біса, всі ці люди?»
Він спробував зіставити їх із літерами алфавіту, спочатку англійської мови, потім французької, потім латини. Комбінував їх так і сяк уздовж ключового рядка, вигадуючи різні варіанти і пробуючи різноманітні прочитання.
Ніщо не спрацьовувало.
Нарешті він дістав пляшечку з кодеїном. Вийняв дві пігулки й поклав до рота.
Літери й цифри на папері наче рухалися перед очима, дражнячи його. Деякий час він сидів, обмірковуючи можливості. Подумки повернувся назад і побачив перед собою обличчя доньки.
Ті кляті цифри. Вони неодмінно мали складатися в якесь зрозуміле слово. Але все було безглуздо.
У двері постукали.
Він повернув голову.
— Отже, — сказала Елена, сідаючи на вільний стілець із келихом бренді. — Нарешті самі.
Наче в дзеркалі, у її водянистих очах відбивалося скло, в якому, своєю чергою, відображалися вони обоє.
— Може, тепер ти відкриєш карти?
— Не знаю, що ти маєш на увазі.
— Чому б не припинити цю дурню, Елено? Що відбувається?
Вона знизала плечима. «Нас турбує не одне й те саме, — начебто означав її жест, — у нас різні пріоритети».
— Коли ти почала стежити за нами?
— Рано.
— То ти бачила, як людина Вальдано мало не отруїла мене в машині?
Вона промовчала.
– І нічого не зробила.
— Я знала, що тебе переслідує коп. Тебе б урятували.
— А тоді, на Кенонґейті? Коли ті бандюки гналися за нами крізь тунель? Це ж ти врятувала нас на тій машині, адже так?
— Бачиш? Зрештою, я не така вже й погана.
– І ти бачила пожежу в Архіві.
Вона повільно кивнула.
— Бачила, що сталося з Нестором?
— Він не повинен був гратися з вогнем. І з тесаком.
Вітмен не знав, що казати.
— Однак ти вчинив правильно, коли пішов, — продовжувала вона. — Ти ж не хотів, щоб там скрізь були твої відбитки. Ось чому я перенесла тіло до твого дому.
— Це ти підлаштувала? Ти вбила його?
Вона похитала головою.
— Non[32]. Зовсім ні.
— Тоді хто, чорт забирай?
— Наш друг із «Мерседесом» і його друзяки.
Він скинув руки догори, наче здаючись.
— Ти просто зіштовхувала мене з Вальдано, щоб залишився хтось один, кого легше було б позбутися.
Вона подивилася на нього широко розкритими очима й із неабиякою цікавістю.
— Чому? — спитав він знову.
— Я шукаю речі. Відвідую місця. Доводжу справи до кінця. Хіба не це саме ти робиш тут із твоєю донькою?
— Трясця твоїй матері.
Він почув достатньо. Схопив її за руку і потягнув уперед. Вона не опиралася.
Він озирнувся на свої нотатки на стільці. Пробігся поглядом по цифрах та іменах. Усі вони здавалися хибними. Ключовим рядком явно було щось зовсім інше.
— Ти скажеш мені все, що знаєш.
Вона всміхнулася, дивлячись просто перед собою.
– І що ти хотів би дізнатися?
Він видихнув.
— Усе. Почнімо з того, який ти маєш до всього цього стосунок.
— Я хотіла знайти щось про мого прапрадіда. Це погано?
І все одно щось не сходилося. Надто нервовий спосіб дізнаватися про своїх предків.
— Ти весь час стежила за
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Infernale. Пекельний сеанс», після закриття браузера.