Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Коло смерті 📚 - Українською

Читати книгу - "Коло смерті"

572
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Коло смерті" автора Кріс Тведт. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 74 75 76 ... 123
Перейти на сторінку:
би тебе попросити про одну послугу, — і пояснив, що вона мала зробити.

— Двоє туристів двадцять п'ять років тому? Ти жартуєш? Хто тепер їх згадає?

— За інших обставин не згадали б, але мова йде про тиждень, коли сталися два вбивства. Ті дні закарбувалися у пам'яті багатьох людей. До того ж, Франк казав, що вони не раз бували на острові. Варто спробувати…

— То, може, хай би Франк і вивідував?

Мені не хотілося казати, що не надто покладаюся на Франка, тож вдав, ніби не почув запитання.

— Будь ласка, Маґдо, порозпитуй трішки по селу.

— Гаразд. Ти знайшов Томаса? Він усе ще мешкає там, де й раніше?

На якусь мить мене, мов заціпило, я не розумів, про що вона запитує, а тоді раптом згадав. Про Томаса, свого колишнього чоловіка. Я зовсім забув про обіцянку допомогти їй навести лад у паперах.

— Ще не мав часу, Маґдо, — збрехав я. — Завтра цим займуся.


Коли я вийшов з будинку, дощу вже не було, хоча пройшов зовсім недавно, й знову збиралося на нову дощовицю. Нічне повітря холодно й вогко торкалося обличчя, пахло зітлілим листям і соленим морем. То був запах мого міста. Міста, де дев'ять з дванадцяти місяців — осінь, де фари автомобілів і неонова реклама завжди віддзеркалюються у мокрому асфальті, бруківка блискуча, свіжо вмита дощами, а темні хмари, мов затяжна депресія, місяцями виснуть між горами. Я збирався додому, проте ноги самі понесли до темного пабу в темному завулку, місця такого безрадісного й зачухраного, що навіть мої невибагливі клієнти рідко туди забрідали. То була забігайлівка для тих, кому вже й злочинцем бути не під силу. Єдине, на що спромагалися тутешні відвідувачі, хіба вихилити гальбу пива. Мені таке пасувало, бо і я раптом відчув, що на більше не спроможний.

Я думав про батька. Про все несказане поміж нами. Знав, що тепер вже надто пізно, що ми вже ніколи про це не зможемо поговорити. Мама покинула нас, коли я був ще зовсім малим. Я ніколи більше її не бачив, не знав, де вона живе, та й чи ще живе. Після її від'їзду я запитав батька, коли вона повернеться. Я запитував про це щодня, щоранку, під час вечері й коли вкладався у ліжечко до сну. Так тривало тижнями, аж доки батько одного разу не стерпів. Він не обійняв мене, не погладив по голівці, а лише — наскільки пригадую — мовив тихим, спокійним голосом, що мама не повернеться ніколи, ми ніколи більше її не побачимо, що ми їй байдужі, вона нас не любить, і він ніколи, ніколи, ніколи не хоче чути її імені в своєму домі.

Найжорстокішими були не батькові слова, бо вони лише підтвердили мої найгірші підозри, були відлунням моїх здогадів, які щовечора змушували мене малого безгучно ридати в подушку. Найбільше настрашили його очі. Розпачливий туск у них, що межував з божевіллям. Набубнявіла жилка пульсувала на скроні. Страх втратити ще й батька приголомшив мене, наче фізичний удар, і я ніколи більше не згадував мами в його присутності.


Я замовив ще пива й задумався про Сюнне. Якою вона була цього пообіддя в офісі, як просто й майже недбало вдягнена, зі скуйовдженим віхтем волосся на голові. Ця позірна недбалість підкреслювала її дівочість. Вона нагадувала цибате дівчисько, яке забігло погратися у татів кабінет. Мимохідь я побачив своє обличчя у дзеркалі над барною стійкою. Геть сивий, не лише на скронях. Глибокі ритвини довкола рота. Мішки під очима. У погляді така житейська втома й цинізм, аж я замовив іще пива.

Десь на задвірках свідомості причаїлися думки про недалекий суд, мов грозова хмара, страшна й чорна, яка з кожним днем насувалася щораз ближче. Я вже відчував, як вона тисне, як заряджає електричними розрядами атмосферу. Не хотів про неї думати, замовив горілки, потім ще пива, щоб запити горілку. Уявно цоркнувся зі своїм відображенням у дзеркалі. Мікаель Бренне. Колишній адвокат. Самотній вершник. Зляканий.

І, слава Богу, скоро ще й п'яний буде.


Я замовив ще горілки, потім ще. Відлуння Вестьой пробилося крізь душевний туман, який ось-ось мав огорнути мене всього: «Ми можемо молитися, плакати й благати Господа про милість, але він нас не почує. Бо Господь хоче, щоб ми самі пройшли свої випробування, тому й створив цей світ, а також темінь у людських серцях».

То були слова Крістіана Саломонсена під час проповіді. Мені вчувався його голос, приглушений і далекий, але була в ньому якась фальш. Звучав він не так, як я його пам'ятав. Нараз до мене дійшло, що я проказав ті слова вголос, пробурмотів стерплими губами. Бармен зиркнув на мене.

— Ще пива, друже? — запитав він. — Бачу, тобі треба напитися…

Розділ 42

— Що з тобою? — Сонцесяйний здивовано подивився на мене, а тоді всміхнувся. — Ні, нічого, забудь… Мінералка в склянці, перегар з рота, почервонілі очі, руки трясуться. Усі ознаки вчорашнього бурхливого вечора. Але… — він зиркнув на годинника. — Уже давно день, скоро вечір, а ти ніби щойно прокинувся. Навіть боюся собі уявити, як воно було зранку…

— Я теж…

1 ... 74 75 76 ... 123
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коло смерті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коло смерті"