Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Місто заклиначів дощу 📚 - Українською

Читати книгу - "Місто заклиначів дощу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Місто заклиначів дощу" автора Томас Тімайєр. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 74 75 76 ... 92
Перейти на сторінку:
Візьми себе в руки і викинь із голови все зайве.

Вона відвернулася й пішла до Елізи, залишивши Оскара наодинці з його сумнівами.

— Краще б уже ми викрали «Хуракан», — буркнув він услід дівчині.

Проте не минуло й хвилини, як їхній корабель ожив. Залунали гортанні команди шкіпера, екіпаж заметушився по судну, спішно відв’язав причальний трос, а незабаром запрацювали мотори і з низьким гулом закрутилися повітряні гвинти.

Корабель, середніх розмірів транспортне судно, що мало ім’я «Пачакутек», неквапливо злетів у сіру імлу, що огорнула цього дня небо і землю. Одночасно стартували два інші летальні апарати, геть заповнені добірними воїнами Юпана — суворими і гордими войовниками, що присягнулися вбити королеву уку пача або померти. Їхнє мокре спорядження гуркотіло, обличчя були вкриті яскраво-червоною фарбою від підборіддя до лоба, що надавало воїнам демонічного вигляду, наконечники списів і клинки мечів виблискували, як поліроване срібло. Уся їхня зовнішність свідчила — ці люди готові битися до останку.

Оскар, проте, дуже сподівався, що до цього не дійде.

Корабель піднімався все вище, а місто під ним поступово затягували клоччя туману. Через дощ «Пачакутек» став важчий, утратив маневреність, і тому набір висоти давався йому повільніше, ніж зазвичай. Горизонтальна швидкість також знизилася, і здавалося, що минула ціла вічність, перш ніж судно досягло околиці міста й попрямувало до гірської розколини — тієї самої, з якої під час учорашнього зіткнення сунула основна маса комах.

Поблизу вона виглядала абсолютно непримітно — округла дірка у скелі близько трьох метрів у діаметрі. Поблизу не видно жодної з тварюк. Можливо, така погода була їм також не до душі. Нижня частина отвору була вкрита білястим нальотом, що нагадував пташиний послід. Широка смуга цієї речовини спускалася в прірву, де здіймалася у вигляді конічного горба. Мабуть, комахи тут справляли нужду, скидаючи відходи своєї життєдіяльності вниз. З отвору йшов невимовно огидний запах.

Оскар внутрішньо здригнувся.

— І ви хочете туди піти? — запитав він ученого. — Це ж справжнісіньке самогубство. До цієї паршивої дірки не можна підібратися ближче, ніж на десять метрів!

— А нам ближче й не треба, — відповів Гумбольдт. — Галерея, яка починається відразу за отвором, йде з невеликим нахилом униз — точнісінько так, як і в спорудах всіх інших суспільних комах — мурашок, термітів чи земляних ос. Хлор потече вниз — туди, де містяться гніздові камери. А нам залишиться тільки повернутися на судно і дочекатися результатів. Але робити це треба швидко і погоджено, щоб не виникало ані найменшої затримки, коли встановлюватимемо заряд.

— А в чому там проблема?

— Вся заковика в конструкції запала. У поспіху мені не спало на думку нічого досконалішого. Ось, поглянь сюди, — Гумбольдт відгвинтив кришку посудини, яка помітно була ширша і товща, ніж звичайна. — Якщо натиснути ось тут, у шар перманганату калію просочиться невелика кількість гліцерину. В результаті реакції між цими речовинами за три хвилини температура досягне шестисот градусів, що цілком досить для вибуху розташованої нижче суміші хлористого калію і фосфору. Вибух зруйнує посудину з хлором, газ миттю вивільниться. Таким чином, у нас є лише три хвилини, щоб повернутися на «Пачакутек».

— А чом би не використати звичайний ґніт зі шнура, просоченого селітрою?

— Це дуже небезпечно. Ґніт, поки горить, дає багато диму. Запах може привернути увагу однієї з комах. Крім того, його легко погасити. А мій запал, після того як його активовано, вже нічим не зупинити.

— А потім?

— Потім залишається тільки рятуватися втечею. На судно — і геть звідси. Я вважаю, тварюк охопить така паніка, що вони змітатимуть усе на своєму шляху. На щастя, вони не вміють літати, тому в повітрі ми будемо в безпеці.

— Ох, — вигукнув Оскар, — щось мені все це не дуже подобається!

— Мені теж, — зізнався вчений. — Але це наш єдиний шанс. — Він широко усміхнувся. — А зараз я піду туди і пошукаю підходяще місце, щоб розмістити посудину з газом. Не хочеш прогулятися зі мною?

Оскар проковтнув клубок у горлі, але змусив себе ствердно кивнути.

Штурман «Пачакутека» підвів судно до розколини так, що його корпус майже торкався скельної стіни. Двоє матросів перекинули на уступ перед отвором широку дошку і нерухомо закріпили її уламками гірської породи.

— Сміливіше, Оскаре! — з цими словами Гумбольдт ступив на вологу поверхню дошки і легко пробіг по ній, досягнувши уступу. — Йди сюди, мій хлопчику, це зовсім просто. Головне — не дивитися вниз.

«Легше сказати, ніж зробити», — подумав Оскар, ставлячи ногу на дошку, яка відразу спружинила і захиталася. Він почекав кілька секунд, набрався духу і цілком успішно перебрався на той бік.

Гумбольдт схвально поплескав його по плечу.

— А тепер ходімо подивимося, де найкраще привести заряд у дію!

Воїни Юпанові вже були на уступі — їхні кораблі причалили майже одночасно з «Пачакутеком», і встигли проникнути углиб галереї в товщі скель на кілька метрів. Сморід, що йшов звідти, перехоплював дух. До того ж треба було весь час дивитися під ноги, щоб не посковзнутися на екскрементах чудовиськ.

Дно галереї виявилося похилим, як і думав Гумбольдт. Усього за кілька кроків від отвору воно круто йшло вниз і зникало в похмурих глибинах.

Оскар провів пальцями по стіні — і вона здалася йому дуже гладкою і рівною, щоб мати природне походження. Гірська порода була немов висвердлена, а потім протравлена якоюсь дуже міцною кислотою.

— А ось і чудова місцинка! — вигукнув Гумбольдт, показуючи на неглибоку нішу в стіні. — Навіть коли одна з тварюк сунеться сюди передчасно, вона не відразу помітить посудину.

Він ще раз обмацав заглиблення, оцінюючи його розміри, і кивнув.

— Підійде! Я сходжу на судно і принесу посудину з хлором, а ти поки залишайся разом із воїнами.

Він підбадьорливо плеснув хлопця по плечу,

1 ... 74 75 76 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Місто заклиначів дощу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Місто заклиначів дощу"