Читати книгу - "Твої не рідні, Ульяна Соболева"

 Уранці вона вже чекала на мене абсолютно одягнена зі своїм рюкзаком за плечима.  Вона зібралася зі мною на роботу ... Кілька секунд я дивився на неї - таку смішну і дрібну з двома хвостами з боків і знову зі своїм старим рюкзаком.

 - А ти поїла?

  Кивнула і трохи схилила голову набік.  Просить взяти з собою.

 - Гаразд, поїхали.  Тільки мені не заважати.

 Заплескала в долоні.  Я обернувся до Регіни та здивовано помітив, що та посміхається.  Ледве я на неї подивився, як посмішка зникла з її губ, і вона знову стала звичною Регіною, яка не посміхається.  Здається, я знаю, хто носить маленькій відьмочці чіпси.

 Простягнув руку Маші, і та схопилася за неї, а потім сплела свої пальці з моїми.  І мені раптом стало так тепло.  Я внутрішньо почав зігріватися.  Як ніколи і ні з ким.

 Пілікнул мій стільниковий - прийшла смска від Антоніни.

  «Я надіслала вам уроки з мови жестів для початківців.  Якщо щось буде незрозуміло, телефонуйте обов'язково.  І не забудьте про аналізи і нашу зустріч завтра.  Це важливо.  Мені потрібно закінчити обстеження ».

 Так, я вирішив навчитися говорити з нею.  Я захотів її розуміти.