Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Двійник 📚 - Українською

Читати книгу - "Двійник"

3 515
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Двійник" автора Тесс Геррітсен. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 75 76 77 ... 86
Перейти на сторінку:
Мору. — Жінка була ще жива, коли ми прийшли. От як близько ми були.

Мора подивилася вниз, на тіло Теренса Ван Ґейтса, яке незграбно спиралося на шафу. Подумала про будиночок у лісі, у якому двоюрідні брат і сестра уклали свій отруйний зв’язок. «Той зв’язок, що тримається й досі».

— Пам’ятаєте, що вам сказала Амальтея, коли ви вперше їздили до неї? — запитала Ріццолі.

Мора кивнула. «Тепер ти теж помреш».

— Ми обидві подумали, що то було просто белькотіння ненормальної, — сказала детектив і перевела погляд на Ван Ґейтса. — Тепер здається зрозумілим, що то було попередження. Погроза.

— Чому? Я знаю не більше, ніж ви.

— Може, це через те, ким ви є, док. Ви дочка Амальтеї.

Спиною Мори пробіг холодок.

— Мій батько, — м’яко сказала вона. — Якщо я справді її дочка, то хто тоді мій батько?

Ріццолі не назвала імені Елайджі Ленка; це було не потрібно.

— Ви живий доказ їхнього союзу, — сказала вона. — Половина вашої ДНК належить йому.

Мора зачинила двері, замкнула засув. Затрималася там, думаючи про Анну й усі ті латунні замки й ланцюжки, що прикрашали двері будиночка в Мені. «Я перетворююся на сестру, — подумала вона. — Скоро ховатимуся за барикадами або втечу із власного дому до нового міста, по нову особистість».

Крізь опущені фіранки вітальні пробралися вогні автомобільних фар. Визирнувши з вікна, вона побачила, що повз будинок проїздить патрульне авто. Цього разу не поліція Бруклайна — збоку стояло «Департамент поліції Бостона». Напевно, на вимогу Ріццолі.

Мора пішла до кухні, змішала собі коктейль. Сьогодні нічого особливого, не звичний «Космополітен» — просто помаранчевий сік, горілка й лід. Сидячи за кухонним столом, вона посьорбувала напій, у склянці калатали крижинки. Пити самій — недобрий знак, але чорт забирай. Вона потребувала цієї анестезії, мала припинити думати про те, що бачила сьогодні. Кондиціонер на стелі дихав холодом. Сьогодні ніяких відчинених вікон, усе замкнене й безпечне. Скло холодило їй пальці. Мора поставила склянку на стіл і подивилася на свою долоню зі слабким рум’янцем капілярів. «Їхня кров справді біжить у моїх венах?»

Дзвінок у двері.

Жінка різко підняла голову, розвернулася до вітальні. Серце витанцьовувало квікстеп, м’язи в тілі напружилися. Вона повільно підвелася й безгучно пішла коридором до вхідних дверей. Зупинилася там, питаючи себе, чи легко куля проб’є дерево. Обережно визирнула з вікна збоку й побачила на ґанку Балларда.

Видихнувши з полегшенням, Мора відчинила.

— Я почув про Ван Ґейтса, — сказав Баллард. — З вами все добре?

— Я трохи не при собі. Але все гаразд. — «Ні, не гаразд. Я знервована і п’ю на кухні сама». — Може, зайдете?

Він ще не бував у неї вдома. Увійшов, зачинив двері й подивився на засув.

— Вам треба встановити сигналізацію, Моро.

— Я збиралася це зробити.

— То покваптеся, добре? — Баллард глянув на неї. — Можу допомогти вам обрати найкращу.

Вона кивнула.

— Буду вдячна за пораду. Хочете випити?

— Дякую, не сьогодні.

Вони разом увійшли до вітальні. Він зупинився, дивлячись на піаніно в кутку.

— Не знав, що ви граєте.

— З дитинства. Останнім часом майже не граю.

— Знаєте, Анна теж грала… — Він замовк. — Подумав, що ви могли не знати.

— Я й не знала. Так дивно, Ріку, щоразу, як я дізнаюся про неї щось нове, вона все більше схожа на мене.

— Вона дуже гарно грала.

Він підійшов до піаніно, підняв кришку, узяв кілька нот. Знову закрив її, подивився на блискучу чорну поверхню інструмента. Тоді підняв очі на неї.

— Моро, я хвилююся за вас. Особливо сьогодні, після того, що сталося з Ван Ґейтсом.

Вона зітхнула й опустилася на канапу.

— Я втратила контроль над своїм життям. Навіть спати з відчиненими вікнами вже не можу.

Він теж сів — навпроти неї, так, щоб якби вона підняла голову, то обов’язково подивилася б на нього.

— Не думаю, що сьогодні вам варто лишатися самій.

— Це мій дім. Я звідси не піду.

— То не йдіть. — Пауза. — Хочете, щоб я лишився з вами?

Вона підняла очі, їхні погляди зустрілися.

— Чому ви це робите, Ріку?

— Бо думаю, що за вами треба наглядати.

— І це маєте робити ви?

— А хто ще? Ви гляньте на себе! Живете відлюдницею, сама в цьому будинку. Я думаю про те, як вам тут самій, і мене лякає те, що може з вами трапитися. Коли я був потрібен Анні, мене не було поряд. Але я можу бути з вами. — Він узяв її руки в свої. — Я перебуватиму поряд, коли буду потрібен.

Вона подивилася на його руки, у яких сховалися її власні.

— Ви її любили, так? — Він не відповів, то вона знову подивилася на нього, просто у вічі. — Так, Ріку?

— Вона потребувала мене.

— Я не про це питала.

— Я не міг лишитися осторонь і дозволити шкодити їй. Не цьому чоловікові.

«Можна було відразу зрозуміти, — подумала вона. — Це завжди було помітно, в тому, як він на мене дивився, як торкався».

— Бачили б ви її тієї ночі в лікарні, — мовив він. — Підбите око, синці. Варто було один раз глянути на її обличчя, і мені захотілося вибити все лайно з того, хто це зробив. Я мало від чого втрачаю контроль, Моро, але коли чоловік лупцює жінку… — Він різко вдихнув. — Я не міг дозволити цьому повторитися. Та Кассель її не відпускав. Усе телефонував, переслідував, тому я мусив утрутитися. Допоміг їй установити замки. Почав навідуватися щодня. Перевіряти, як їй ведеться. А тоді одного разу вона запросила мене лишитися на вечерю і…

Він переможено знизав плечима.

— Так усе й почалося. Вона була перелякана, я був їй потрібен. Це інстинкт, розумієте. Можливо, інстинкт копа. Прагнеш захищати.

«Особливо привабливу жінку».

— Я намагався її вберегти, от і все. — Він подивився на неї. — Так. Зрештою я її покохав.

— А ось це, Ріку? — Вона глянула на руки, що досі тримали її долоні. — Що тут відбувається? Це заради мене чи заради неї? Бо я не Анна. Не її заміна.

— Я тут, бо потрібен вам.

— Це наче повторення. Ви обрали для себе ту ж роль, роль

1 ... 75 76 77 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Двійник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Двійник"