Читати книгу - "Мідь та Золото, Анна Стоун"

- Що трапилось? – розплющивши очі, дівчина підвелась на ліктях. – Сподіваюсь не розбійники.

Альбрехт визирнув у вікно карети, і онімів - їм дорогу перегороджував живий паркан із листя.

- Ал, книга! – почувши поряд вібруючий Радар, дівчина остаточно прокинулася.

– Я й так бачу. – відмахнувся він, уже відчиняючи двері.

- Стійте! Припиніть! – крикнув він, ступивши ногою в калюжу. Вода одразу потрапила у черевик, змусивши хлопця скривитися. Він запізно згадав про захисні чари і за секунди був мокрий з голови до ніг. Підійшовши до вершників із загону, Альбрехт, нарешті побачив трьох людей за листяним парканом.  – Що тут відбувається? Білл, Лойд?

- Вибачте, Ваша Високість. Вони перші розпочали. Їх пес кинувся під ноги моєму коню! – відповів за всіх Марті.

- І що ви зробили? Використали магію? Ви їх налякали.

– Це був рефлекс! Вибачте. – відповів Лойд, але паличку не прибрав.

Роздратовано махнувши рукою, Альбрехт обійшов зелений паркан. Вода вже хлюпала в черевику, діючи йому на нерви.

- Ми боротимемося якщо потрібно!– перекрикуючи дощ, русявий чоловік стиснув сильніше мисливській ніж. - Знайдеться хтось, хто знайде на вас управу!

Альбрехт зробивши вдих-видих, підняв долоні на рівень грудей. Чорно біла собака розривалася гавкотом привертаючи увагу.

- Зробіть щось з собакою! Вона всіх підніме! – Альбрехт кинув роздратований погляд на Барона. – Ви дуже необачно використовуєте магію! Будь ласка, опустіть ніж, і приберіть стеблі. Я вам не ворог!

- Знайшли дурнів! Ви з карального загону! Ви нас зараз заберете, і відправите Гордію.

- Карателі вбивають на місці!

- Не вірю! – крикнув Артем, закриваючи собою двох жінок. – Тоді хто ви?!

- Доброго дня. – підійшла до Альбрехта Рада, накривши їх захисним куполом. Тепер можна було поговорити спокійно. - Мене звуть Рада, а це мій друг Альбрехт. Ми іноземні артисти – «Гармонія» - чули за таку?

– Це справді ви?! - виглянула з-за плеча Артема Іра. – Я бачила вас неділю тому! Нам потрібна допомога!

- Іро! – розсерджено глянув на неї Артем. – Замовкни!

- Вони чарівники, Артем! Вони не видадуть нас карателям!

- Ми не просто чарівники. – посміхнулась Рада, і ніж вислизнув з руки Артема. – Ми Гармонія. – її очі на якусь секунду набули золотого кольору. – Ми хочемо вам допомогти! – її голос заколисував. Альбрехт підпавши під її чари, заспокоївся.

- Пробачте, що все сталося саме так! Ми не хотіли вас налякати! – Альбрехт кинув погляд на коней які нещодавно нервово іржали. – Дякую. – звернувся він до жінки, що ще стояла за спиною у свого чоловіка. Переставши щось шепотіти, вона усміхнулась. – Насправді ми не просто їздимо з виступами. Ми шукаємо чарівників.

- Магія під забороною. – засунувши ніж за пояс, промовив Артем.

- Давайте пройдемо до карети, поговоримо! – запропонував Альбрехт. – Я хочу дізнатися більше за ваші сили!

- Її магія чудова. Я бачив заклиначів землі, так у них це жалюгідна пародія. Ви чудово керуєте рослинами. – несподівано подав голос Білл Тревор.

- Дякую. Мені подобаються рослини. – вийшла з-за спини Артема Іра. - Ви теж артисти?

– Ні. Це наша охорона! Якщо дозволите, ми познайомимо вас із усіма! Те, що ми зараз зустрілися, це диво.

Артем невпевнено перезирнувся з дружиною і Ірою, і врешті кивнув.

- Мене звуть Артем, а це моя дружина Ганна.

– Я Іра. - дівчина вже не виглядала такою наляканою.

- Приємно познайомитися. Звідки ви йдете? Що трапилося? - запитав Альбрехт.

- Із Барклея. – як тільки вони залізли до карети Ганна швидко переказала їх історію.  – І тепер по нас приїдуть карателі!

- Наші сім’ї ще там! Допоможіть! Карателі будуть завтра! – закрила обличчя долонями Іра.

- Ого. Це погано! Тоді зараз такий план. Ми від’їдемо подалі, там розіб’ємо табір.– Альбрехт нахилився до Ради та прошепотів їй на вухо. - Я розбуджу Мейсі і Пейдж, нехай на якийсь час пересядуть на коней. Нашого «невизнаного імператора» не зженеш з теплого місця. Барклей, якщо вірити карті недалеко.

- Добре. Я не вірю в успіх. Але будемо сподіватися, що нам справді пощастило, і ви нам допоможете! – скептично глянув на Альбрехта Артем, і передав свій рюкзак.

- Бароне, слідом! – визирнувши з карети, промовила Ганна, а потім звернулася до вершників. – Будь ласка не ображайте мого друга.

Затримуватись далі було небезпечно. Коли всі залізли в карету, вони нарешті змогли продовжити шлях.

- Я хотіла  попросити вас покласти долоні на цю книгу. Вона визначає рівень чарівної сили. Це безпечно. Просто ми хочемо знати, на що ви здатні!

- Добре. – першою погодилася Ганна.

Рада відкрила Радар, і за кілька секунд там з'явилися нові написи.

Ганна Огурцова 17 років.