Читати книгу - "Тільки твоя, Лія Роуз"

- Так от па, вони поїдуть, а дядько Умар сказав, що раз ти мене не відпустив, то і нехай я живу з тобою. І взагалі у них, може, скоро лялька з’явиться, і виходить я їм наче зайвий.

- Та що ти кажеш таке?! – здивувався Антон, у якого все всередині стиснулось від роздратування на Олесю. Він повільно переварював новини, які видавав Артем, якому вочевидь забороняли це все казати раніш. Та малий не втримався.

- А що? Дядько Умар вже давно від мами вимагає «нащадка», як він каже. А тепер вони точно мене тобі віддадуть, що я з ними не поїхати не можу. Ну може ще бібі Люді віддадуть, але у неї три коти, яких чіпати не можна, бо вони жахливо дорогущі…

- А ти хочеш? З ними в Турцію? – на хвильку Антон подумав, що може варто відпустити сина з Олесею. Але наступні Артемові слова розвіяли сумніви:

- Ні, не хочу. І до баби Люди кажу ж, що не хочу. У тебе прикольно. І в мене в школі Кіра… Та тільки, па, а хто нам їсти готувати буде? Я млинці люблю… а та тьотя, - Артем кивнув в бік Віри, яка теж ніби заціплена дивилась на Антона. – Та тьотя вміє млинці пекти?

- Я не з’ясував, - похитав Антон, ноги якого хоч і повільно але невпинно несли в бік Віри.

- Так пішли, спитаємо! Диви, дядько Дмитро вже біля них!

Артемко з ентузіазмом тягнув Антона до Віри, і у чоловіка ніби вантаж з плечей упав. Він так хвилювався як пояснити Артему своє бажання розпочати нові стосунки, а виявляється малий вже сам в усьому розібрався.  

Антон наближався, і з подивом і розчаруванням побачив як Віра йде геть. 

- Па, вона йде! – Артем теж помітив як Віра ретирується. – Треба її наздогнати. Дівчата люблять як за ними бігають. Давай, я з дядьком Дмитром побуду.

Антон з вдячністю кивнув сину, і рішуче, ледь не бігом, покрокував за Вірою.