Читати книгу - "Випадковий наречений, Аніта Русанова"

- Мамо, перестань. Це я мав би тобі частіше дзвонити. Але зі своїм особистим геть не мав як..

- В тебе хтось з'явився? - Запитала мама, повертаючи погляд на мене. 

- Так. - Сказав я, і вмить на моєму обличчі розквітла посмішка. - Настя. Дівчина, яка забрала собі моє серце. Вона дивовижна, і обов'язково тобі сподобається. - Сказав я, дістаючи телефон. Показав мамі кілька фото з Настею, зроблених в столиці.

- Дуже гарна дівчинка. І ви виглядаєте дуже гармонійно разом. Але чому ти раніше не говорив?

- Не думав, що загрузну в ній так сильно..

- Судячи з твоїх слів, ти в ній вже тонеш. - З усмішкою сказала мама. - Я хочу з нею познайомитись. 

- Поки це не можливо. Вона зі своєю подругою полетіла до Америки на кілька днів. 

- Чому? Щось сталось? Ти її образив? 

- Полетіла вона не через мене, але схоже я теж трохи в цьому винний. - Сказав я, і трохи присвятив маму в подробиці свого особистого життя. Ми завжди з мамою могли поговорити відкрито, це нас неабияк зближало. Проте, вона ніколи не лізла в моє життя. Завжди старалась бути в стороні, і лише як мені потрібна була допомога, вона радо її давала. 

- От погань. - Сказала мама. - Мені вона ще з початку не подобалась. Але ти ж знаєш, я не втручаюсь у ваші з Сергієм життя. Проте, щось в твоїй колишній було одразу не так. Вона виглядала ніби вовк в овечій шкірі. Але я рада, що ти знайшов своє справжнє кохання. Я впевнена, цього разу буде щасливий фінал.

- Дякую, мам. Я обов'язково вас познайомлю, як тільки Настя прилетить. Але спочатку я маю їй все розказати. Вона схоже чула нашу з Ельою розмову, але не знає подробиць..

- Так, правильно. Поговори з нею. Вона заслуговує знати правду. 

- Добре, мам. А ти? Ти ж теж щось приховуєш, чи не так? - Сказав я, вирішивши підколоти маму. Ці неоднозначні погляди, фраза від лікаря, що мама хороша, змушують думати, що між ними щось є. Але якщо й так, я не проти. Моя мама заслуговує на щастя. Вона вже десять років сама. Час подумати і про себе.

- Ти про що, синку? - Запитала мама, відводячи погляд.

- Я про Михайла Івановича. 

- Між нами нічого немає. Він лікар, я його пацієнтка. Нічого немає.

- Мамо. Я не засуджую тебе. Я намагаюсь тобі сказати, що ти в мене дуже гарна жінка, і якщо ти будеш щаслива, то я буду дуже радий за тебе. Впевнений, Сергій мене підтримає. Ти як ніхто заслужила на справжнє щастя. - Сказав я, стискаючи руку мами.

- Дякую, синку. 

Ще деякий час ми обговорювали з мамою мої стосунки, роботу в компанії, її роботу в ресторані. І навіть не помітили як за вікном стемніло. Настя вже має бути на місці. Написавши їй, отрмав відповідь, що долетіли і збираються в лікарню. Я ж почав збиратись додому. Їхати зовсім не хотілось. За той час, що ми жили з Настею удвох, я звик, що вона постійно поруч, тому в порожню квартиру їхати не хотів, але мама буквально виштовхала мене з палати разом з Михайлом Івановичем. Тому не маючи вибору, все ж поїхав додому. 

Їдучи по навіпустій вулиці, в кишені задзвонив телефон. Недивлячись хто там, прийняв виклик. 

- Привіт, Максе. 

- Привіт, Свят. - Сказав я, адже впізнав друга.

- Не хочеш поїхати в клуб відпочити?

- Чесно, бажання немає. Мама в лікарні, я їду додому. Хочу в душ і в ліжко.

- Ого. З мамою що? Серйозно?

- Тиск. Але все добре. Кілька днів проведе в лікарні під наглядом.

- Ну добре тоді. Відпочивай. Якщо все ж щось зміниться, дзвони, чекатиму. 

- Добре, Свят, бувай. - Сказав я, відключаючи телефон. 

Під'їхавши до будинку, знову потягнувся за телефоном, і він засвітився вхідним повідомленням. Писала Настя. Вони вже в готелі. Це добре. Хотів дізнатись як вона, тому писав все що було на думці. Розказав про маму, що вона в лікарні, про Свята, що кликав в клуб, а вона мене впевнено відправляла відпочити і переключити свої думки. Трохи повагавшись, я все ж погодився. Написав Насті "цілую", а вона не відповіла. Схоже заснула. Почекавши ще хвилин п'ять, я все ж набрав номер Свята.

- О десятій чекаю біля клубу. - Сказав я, щойно друг підняв слухавку.

- Добре. Вже збираюсь. - Мовив Свят без зайвих запитань, і вимкнувся. Я ж поспішив до квартири, аби хоча б передягнутись. До Свята в мене теж мається розмова. Що такого сталось між ними з Ірою? Чому він так вперто хоче бути з нею? Він же ж бабій. І чому його так зачепили слова Іри перед відльотом. Це я маю з'ясувати...