Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Лялька 📚 - Українською

Читати книгу - "Лялька"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лялька" автора Деніел Коул. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 75 76 77 ... 96
Перейти на сторінку:
туди.

— Вона отримала його! — випалив Фінлі.

Авто позаду засигналило, і Фінлі озирнувся й побачив, що двох машин попереду вже не було. Він поїхав до червоного світла, де над перехрестями здіймався грандіозний Палас-театр.

— Це Шафтсбері-авеню? — вжахнулася Бакстер. — На якій планеті це мав стати найшвидший шлях до…

Грюкнули дверцята авто.

Бакстер і Фінлі обоє розвернулися й витріщилися на порожнє заднє сидіння. Бакстер залишила дверцята з пасажирського боку відчиненими й вийшла з авто. Вона помітила Ешлі, яка пробиралася через групу туристів з однаковими рюкзаками, а потім зникла за рогом на Шафтсбері-авеню. Бакстер навздогін побігла за нею. Фінлі вискочив на червоне світло й заледве уникнув лобового зіткнення з авто, яке наближалося з іншого боку. Уперше за кілька років він вилаявся і змушений був повертати назад.

Ешлі повернула на першу вулицю наліво. До того часу, як Бакстер досягла рогу, вона повернула направо і пройшла під прикрашеною аркою Пайфан, яка позначала вхід до Китайського кварталу. Бакстер дійшла до воріт. Декоративний зелений дах високо над вулицею підтримували брудно-золотисті колони. Вона більше не бачила Ешлі, яка сповільнилася від швидкої ходьби, знаючи, що зможе влитися в безупинний натовп між вузькими вуличками магазинів і ресторанів.

— Поліція! — закричала Бакстер, тримаючи перед собою посвідчення.

Вона почала продиратися крізь постійний потік божевільних туристів, які проходили під низками червоних ліхтарів, які час від часу перетиналися. Коли Бакстер пробігала поміж вуличних торгівців, власники магазинів сміялися й перегукувалися між собою незрозумілою мовою, музика з відчинених вікон невеличких кафе по боках накладалася одна на одну, а забруднене лондонське повітря наповнювали незнайомі запахи. Якщо вона не помітить Ешлі впродовж наступних кількох секунд, то це означатиме, що вона загубила її. Бакстер розгледіла біля ліхтарного стовпа, пофарбованого як доповнення до яскравих арок, яскраво-червоний кошик. Бакстер вилізла на нього, попри спантеличені погляди уважніших людей з натовпу, й роззиралася поверх моря голів. Ешлі була в двадцяти метрах попереду неї і трималася близько до вітрин, пробираючись до арки виходу та пабу «Онейл», який позначав повернення до реальності.

Бакстер зістрибнула вниз і побігла до виходу, відштовхуючи людей, коли Ешлі знову з’явилася в полі зору. Вона була лише в п’яти метрах від неї, коли Ешлі пройшла під аркою і перед нею зупинилося незнайоме авто. Ешлі вибігла на дорогу і сіла на пасажирське сидіння. Водій побачив, як Бакстер наближається, і прискорився. Бакстер торкнулася рукою вікна біля водія, коли авто відхилилося, а потім виїхало на Шафтсбері-авеню.

— Вульфе! — у відчаї крикнула вона йому.

Він дивився просто на неї.

Бакстер повторювала номер авто знову і знову, щоб переконатися, що запам’ятала його. Важко дихаючи, вона витягла телефон і набрала номер Фінлі.

***

Зі свого місця в головному офісі Едмундс чув недостойну реакцію заступника комісара на добровільне викрадення Ешлі Локлен. Ваніта затягла їх із Сіммонсом назад до конференц-зали, щоб проінформувати про останні новини. Едмундс був зайнятий роботою з архівними коробками, а Сіммонс саме займався аналізом телефонних дзвінків Вульфа за останні два роки.

— Вона впевнена, що то був Вульф? — спантеличено запитав Едмундс.

— Упевнена, — відповіла Ваніта. — Ми позначили номерні знаки найвищим ступенем пріоритетності.

— Нам потрібно тримати це при собі, — сказав Сіммонс.

— Згодна, — сказала Ваніта.

— Але громадськість може допомогти нам знайти їх. Ми й гадки не маємо, куди він її забрав, — сказав Едмундс. — Вона в небезпеці.

— Ми не знаємо цього напевно, — сказала Ваніта.

— Ні, — виправив Едмундс. — Ми ще не вибудували проти нього цілої справи, однак знаємо, що за цим стоїть саме він.

— Нам варто прокинутися, Едмундсе, — випалив Сіммонс. — Можеш собі уявити наслідки від того, що ми оголосимо на весь світ, що наш головний детектив керував усією справою? А потім ми ще й дозволили йому поїхати з його наступною жертвою!

Ваніта замислено кивнула.

— Але… — почав було Едмундс.

— Дипломатичні манери в таких ситуаціях неабияк удосконалилися, і я аж ніяк не збираюся втрачати свою роботу, аж доки ми не знатимемо напевно, поза будь-якими можливими сумнівами, що винен Вульф, — сказав йому Сіммонс. — Навіть тоді, буде час і місце, щоби з’ясувати, про які подробиці повідомити.

Едмундсу все це остогидло. Він вилетів із конференц-зали, грюкнувши дверима, від чого тріщина в скляній стіні, яку він пробив своєю головою минулого ранку, розповзлася ще більше.

— Дуже зручне виправдання. Приємно бачити, що десь тут ще є хороший керівник, — сказала Ваніта. — Можливо, коли ти викинеш із системи цих копів і грабіжників, для тебе ще лишиться хоч якась надія.

***

Едмундс відчинив двері до чоловічих убиралень і від розчарування штовхнув металевий кошик для сміття через викладену плиткою підлогу. Йому одночасно хотілося й сміятися, і плакати: як же іронічно було те, що Вульфа захищав канцелярський бюрократизм, який дбав лише про власні інтереси та прикривання власного заду, що взагалі-то й привело їх до всієї цієї ситуації, якої можна було уникнути. Якщо він хотів мати хоча б шанс реалізувати свої неймовірні здогадки, то мав знайти беззаперечні докази провини Вульфа. Він мусив влізти йому в голову до того, які він почне замітати сліди, до того, як почне ясно мислити. Едмундс мусив знайти його слабке місце.

***

Бакстер і Фінлі прибули до служби Сауф Мімс на околицях міста. Телефон Ешлі показав, що вона повідомляла Вульфу про їхнє місцезнаходження на кожному кроці їхньої поїздки. У єдиному вхідному повідомленні від Вульфа було просто:

«Я тут. Біжи».

Вони повернулися до квартири Ешлі в пошуках будь-якої підказки, куди вони попрямували, однак вийшли звідти з порожніми руками, хоча дорогою до Нового Скотленд-Ярда їм подзвонили. Компанія примусового паркування, яка виконувала свою роботу, зв’язалася з поліцією, коли їхня автоматична камера розпізнавання номерів повідомила про реєстрацію розшукуваного авто.

Старий «Форд Ескорт» залишили незамкненим і фактично з порожнім паливним баком, а це свідчило про те, що Вульф не збирався за ним повертатися. Від записів камер спостереження теж було мало користі. Згідно з їхніми записами Вульф і Ешлі залишили авто до того, як зникли з поля зору, вочевидь змінивши транспорт. Тепер Вульф випереджав їх на чотири години.

— Як, у біса, хоч щось із цього вписується в неперевершену теорію Едмундса? — запитала Бакстер, коли вони поверталися через стоянку.

— Не знаю, — сказав Фінлі.

— Ніяк. Вона сама

1 ... 75 76 77 ... 96
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лялька», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лялька"