Читати книгу - "Зарубіжний детектив"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— У нього побачення з жінкою, і він жде не діждеться призначеної години.
Людей на вулиці було мало. Лаурана повільно рушив до станції, снуючи невеселі думки. Вечір був справді гарний, але холодний і вітряний.
Коли вчитель уже звернув на привокзальний майдан, повз нього промчала машина, різко загальмувала метрів за десять попереду і заднім ходом порівнялася з ним. Дверці розчинилися, водій вихилився і гукнув:
— Синьйоре вчителю!
Лаурана підійшов до машини і впізнав одного з жителів свого містечка, хоч імені його пригадати не міг.
— Ви на станцію? Додому зібралися?
— Додому, — підтвердив Лаурана.
— Якщо хочете, підвезу, — сказав водій.
«Добра нагода, — подумав Лаурана. — Приїду раніше і, може, ще встигну зателефонувати Луїзі додому, довідатись, як там і що».
— Дякую, — сказав він, сідаючи поруч з водієм. Машина вихором зірвалася з місця.
17
— Чоловік він стриманий, неговіркий, іноді різкий і нетерпимий. Такі люди звичайно бувають лагідні, турботливі, навіть ласкаві; але вони здатні вибухнути під впливом миттєвого враження, від неправильно витлумаченого, спалахнути раптово, наче йому в голову щось ударить… Як учителю йому немає чого закинути: старанний, працьовитий, сумлінний. Людина високої культури, здібний педагог… З цього боку, повторюю, йому немає чого закинути… Ну, а щодо особистого життя… Я не хотів би видатися нескромним, але в царині особистих почуттів він завжди здавався мені, як би це висловитись, сповненим чоловічих комплексів, одержимим…
— Одержимим?
— Може, це слово звучить занадто сильно і не зовсім точно передає уявлення, яке можна скласти про нього, про його життя: чоловік тихий, організований, з усталеними звичками, відвертий у своїх думках і судженнях, незалежний… Але той, хто добре знає його, іноді помічає, як він раптово стає колючим, сердитим… У присутності колег-учительок або учениць він поводиться як жінконенависник. Проте, на мою думку, він просто боязкий…
— Одержимий жінками але боїться їх, схиблений на сексі — правильно я вас зрозумів? — спитав комісар поліції.
— Щось подібне, — підтвердив директор школи.
— А вчора? Як він поводився вчора?
— Я сказав би, цілком нормально. Відбув свої уроки, трохи погомонів зі мпою, з колегами. Ми розмовляли, як не помиляюся, про Борджезе[23]…
Олівець комісара поліції опустився, щоб записати це прізвище у блокнот.
— Чому? — запитав він.
— Чому ми розмовляли про Борджезе? Та тільки тому, що від якогось часу Лаурана вбив собі в голову, ніби Борджезе недооцінюють, і слід, мовляв, віддати йому належне.
— А ви що, іншої думки? — з підозрою в голосі запитав комісар поліції.
— Правду кажучи, не знаю. Мені треба було б перечитати Борджезе… Його роман «Рубе» справив на мене сильне враження. Але це було тридцять років тому, шановний комісаре, аж тридцять років тому.
— А… — сказав комісар поліції і нервовими розчерками олівця закреслив прізвище «Борджезе», яке був записав у блокнот.
— Хоч може бути, — провадив директор, — що про Борджезе ми розмовляли позавчора. Чи таки вчора… Коротко кажучи, мені не здалося, щоб учора він поводився не так, як звичайно, ніякої зміни в ньому я не помітив.
— Проте ви певні, що вчора після уроків він не лишився в школі на вчительські збори?
— Абсолютно певен.
— Чому ж тоді його мати сказала, що він залишився?
— Хтозна. Очевидно, він сказав їй неправду. Найімовірніше, він хотів приховати від матері свій зв'язок із якоюсь ланкою, а коли не зв'язок із жінкою…
— Він мав побачення, якусь зустріч… Я вже думав про це… Проте нам досі не пощастило з'ясувати, що він робив після того, як вийшов з ресторану тут, поблизу. Тобто починаючи від пів на третю дня.
— Один учень з його класу, — мовив директор, — сьогодні вранці казав мені, ніби учора ввечері бачив його в кав'ярні Ромеріса, він там сидів за столиком.
— Можна, я поговорю з тим учнем?
Директор звелів покликати хлопця. Той підтвердив, що, вчора увечері, проходячи повз кав'ярню Ромеріса, він зазирнув у вікно й побачив учителя Лаурану. Той сидів за столиком і читав книжку. Це було десь за чверть восьма, може, навіть рівно о восьмій.
Хлопця відпустили, комісар поліції поклав блокнот і олівець до кишені, зітхнув і підвівся.
— Отже, доведеться йти до кав'ярні Ромеріса, — сказав він. — Треба якомога скоріше розплутати цю історію, бо його мати вже з сьомої ранку сидить у квестурі й чекає…
— Бідолашна стара… Лаурана дуже любив свою матір, — сказав директор школи.
— Ви певні? — спитав комісар поліції.
Він почав про дещо здогадуватись і в кав'ярні Ромеріса знайшов підтвердження цим своїм здогадам.
— Як на мене, — сказав його ясновельможність Луміа, — у нього було побачення з жінкою. Він місця собі не знаходив, такий був збуджений.
— Чекав, не міг дочекатися призначеної години. І хвилювався, немов хлопчик, який іде на перше в своєму житті побачення, — сказав барон.
— Ви помиляєтеся, шановний бароне. Я певен, що побачення мало відбутися тут, але жінка не прийшла, — сказав синьйор Ромеріс.
— Не знаю, — сказав його ясновельможність Моска, — не знаю… Але що тут замішана жінка, в цьому нема ніякого сумніву… Коли, просидівши в кав'ярні дві години, він вийшов, хтось тут, пригадую, сказав, що він біжить на любовне побачення…
— Я сказав, — мовив його ясновельможність Луміа.
— Але поводився він так, як поводиться людина, котра має згаяти скількись там часу перед побаченням: раз у раз відривав погляд від книжки й дивився на двері, ходив туди-сюди по кав'ярні. А одного разу навіть відчинив двері і виглянув на вулицю, праворуч і ліворуч, — сказав його ясновельможність Моска.
— Отже, — зауважив комісар поліції, — він не знав, звідки прийде жінка, — чи справа чи зліва. З цього можна зробити висновок, що йому було невідомо, в якому районі міста та жінка живе.
— Ніякого певного висновку тут не зробиш, — сказав барон. — Дійсність завжди багатша й непередбаченіша за всі припущення. Проте як вам так хочеться робити висновки, то скажу, що коли він справді чекав у цій кав'ярні на жінку, вона мала бути з приїжджих… Де це чувано, щоб жінки виходили з дому о сьомій або восьмій вечора і бігли на побачення до кав'ярні?
— Якщо не йдеться про хвойду, — уточнив його ясновельможність Луміа.
— Такий чоловік, як він, не водиться з хвойдами, — сказав синьйор Ромеріс.
— Любий комендаторе Ромеріс, ви навіть не уявляєте, скільки чоловіків — чоловіків поважних, освічених і сповнених почуття власної гідності — домагаються прихильності хвойд, — сказав його ясновельможність Луміа. — Проте хвойда, безперечно, призначила б йому зустріч у себе вдома або в готелі. Тут могло б відбутися тільки побачення закоханих.
— Розгляньмо проблему з усіх боків, — сказав барон. — Отже, існує дві можливості: або побачення мало відбутися тут, або він
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зарубіжний детектив», після закриття браузера.