Читати книгу - "На скрижалях історії"

— Як це так, що немає курей та іншої птиці в господарстві? За два місяці спільного життя в селі ви молоді повинні були їх завести.

Якось, повертаючись із класу, випадково почув розмову дочки з матір'ю:

— Твій чоловік хам, навіть руки не поцілував. Я ж приготувала спеціальний стіл, усе, як повинно бути, а він мугикнув лише: «Дякую».

— Так у них, чоловіків, не прийнято цілувати руку, — відказує їй дочка, — я вже про це з ним балакала, а він засміявся й сказав, що то все міщанство. Чоловікам ніколи цілувати руки жінкам, та й руки в жінок не завжди чисті.

— Що в тебе було з Василем Буханевичем, чом ти його не поважала?

— Не нагадуйте мені про Буханевича. Як він вам до вподоби, то їдьте цілуйтеся з ним. Йому не потрібна дружина, він помишляє про те, аби закінчити курси, а потім університет. Я його зі зла чекати не буду, нехай не надіється. Який є чоловік, такий нехай і буде, заробляє гроші, то й добре. Я за ним буду вільна, що схочу те й робитиму. Він за мене у вогонь і в воду, а мені цього досить.

Миттєво прояснилося в Івановій голові, бо зрозумів, про кого йде мова, і як про їх подружнє життя просторікує його Геля. За столом під час обіду теща з гордістю не нахвалиться, як жила вона, поки був її чоловік Оржехівський, управителем маєтку графа Красицького:

— Він не обідав без вина чи горілки. Був невисокого зросту, але огрядний собою. Жилося з ним добре. Ми мали свій виїзд, служниць, нас запрошували на бали й бенкети до Варшави. Навіть до костьолу я їздила четвериком коней, були й гроші в банку. А тепер те пропало, усе забрали «товариші».

Стало зрозуміло, ким була теща в минулому. Тепер вона, не криючись, перед ним лихословить на теперішню владу. Якою вона була багатою, теліпає язиком із сусідами через шлях, де бере молоко й сметану.

А Іван уже в думках ганить себе: «Не спитавши броду — поліз у воду. Що ж далі буде? Ці люди, моя теперішня сім'я, дворяни, а я простий селянин».

Теща вранці і ввечері заглядає в молитовник, щось бурмоче собі під ніс, хреститься п'ятірнею. Не йде в нього з голови та розмова Гелени з матір'ю. Значить, вийшла за нього заміж тільки зі зла на того, який її не хотів брати?

Нерідко теща поринає в спогади про Варшаву:

— Туди не раз я їздила на бали з чоловіком.

А тепер ніяк не приноровиться топити в печі соломою, бо при школі немає дров. З ними сутужно, поблизу великого лісу немає, за паливо послуговується солома.

Нарешті завезли й дрова, не з лісу, а з садиби Смаглія. Його, кажуть, сьогодні розкуркулили й вислали із села. Інколи, ідучи до учнів, Іван зачуває тещині причитання:

— Залізла ти в цю свинячу яму й мене затягла в це багно!

А дочка їй:

— А в Набутові як ви жили? Ходили на танці в заводський клуб? Дивилися, як молодь парами розходилася додому?

А та не нахвалиться:

— Я й тим задоволена була, як проведе мене інженер Стевен, досить культурна особа. Не одна дівиця мені заздрила.

Дочка її розраджує:

— Та я міркую, що ми тут довго не затримаємося, тому, що в цій глушині, можна й з глузду з'їхати. Я йому казала про це, та в нього мотузяні нерви, абсолютно ні за що, ні про що, не помишляє, окрім своїх учнів.

У Івана в класі комплексна тема «Весна», яка має чималенько підтем, які для дитячого розуміння не хитрі. А от у своїй сім'ї його настанови ніяк не прищеплюються. Як не намагається довести, що сімейні традиції повинні набути права і в його родині, до дружини й тещі це аж ніяк не доходить. Перед святом 1 травня, між іншим, нагадав:

— Учителі школи святкуватимуть у завідувача Куценка, і нас усіх запрошують.

Його дами це проігнорували. У день свята вся школа на чолі з завідувачем на колгоспних буряках, у канавах, ловить бурякового жука-довгоносика. Увечері прямо з поля всі вчителі зайшли до Куценка. Іван написав записку Гелені, щоб також швиденько приєдналася до гурту, але та не прийшла. Розбіжності в них щодо сімейного побуту дедалі глибшають, а між дочкою й матір'ю щоденні перепалки до істерики. Він уже знає, що Гелена вагітна, і тому змовчав, про те, що вона не захотіла прийти познайомитися з колективом, як і на Жовтневе свято. Але терпіння в нього вистачає, якось воно та буде...

За своїх учнів Іван не хвилюється, вони читають і пишуть невеликі речення. Мають палички для рахунку в межах двох десятків, записують невеликі приклади й вираховують на них відповіді. Був недавно в класі завідувач. Залишився задоволений, що учні з дошки списують і самостійно розв'язують приклади, управно орудуючи паличками.

Діти запитують:

— А коли ми підемо