Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Між орлами і півмісяцем 📚 - Українською

Читати книгу - "Між орлами і півмісяцем"

315
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Між орлами і півмісяцем" автора Андрій Хімко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 75 76 77 ... 149
Перейти на сторінку:

Навдивовижу метушився царський двір, обрадівши рішенню Переяславської ради. Хвалив на всю губу Богдана Хмеля і похмелят, жалував їм щедрі дари, а потай паплюжив і подавав іншим надію на гетьманство, дворянство, боярство і воєводство. До існуючих Посольського, Розбійного, Пушкарського, Збройно-Бронного, Стрілецького та інших приказів почалося спішне створення ще одного — Малорусійського, хоч удалося те зробити царським опричникам Скуратовим значно пізніше, як і призначити воєвод на українські землі та вписати посполитів-селян в чорнопосошних, бо приєднання те загорілося обуром «огульно-повшехним цалего люду»!..

За принципом «діли і володій!» не лише Богдан-Зиновій одержав від батюшки-царя грамоти на булаву і на вічне володіння йому і потомству до десятка міст і околів, а й генеральні: Богданович-3арудний, брати Золотаренки, Оникієнко, Лісницький, Кіндрат Носач, Жданович, брати Виговські, хоч і приховано від рядового збуйного поспольства та козаків. Дійшло навіть до того, що окремі старшини почали «чолобитничати», просити один з-перед одного, прив'язуючись до положень-станів «царських хлопів-клевретів» і мерзотно віддаляючись від свого природно-рідного поспольства. З'явилася і нова поговірка. Замість «з ким хан, той і пан», говорилося: «чим маєтніший Іван, тим більший він пан». Маєстатність ставала карою Божою для всієї людності, хоч в Україні опорядковано вводилася гетьманщина з виборностями, школами, магістратами-ратушами під зверхністю полковників і духовенства.

Однак цар і його камарилья не в усьому почували себе вдоволеними, бо не лише духовенство не присягнуло їм, а й «войськові чільці»: Косов і Тризна, Богун вінницький, Дорошенко, Іван Нечай, Сомко, вся січова старшина, обозні, сотники, писарі на чолі з Виговським. Найжахливішим було те, що оті порядки довводилися та закріплювалися, стихійно впроваджуючись, і на всій Слобідській Україні, і білгородський боярин-воевода Ромодановський забив тривогу: фактично він став напів-воєводою в помежжі Гетьманщини, котра для захисту від ногаїв начинила його воєводство гетьмановими пільговими сотнями, про які не можна було й говорити, боячись ослухатись царя, котрий надавав їм оті пільги. Створювалося неясне становище і в Орельщині, Курщині, Вороніжчині, Дебрянщині, південно-західній Смоленщині з отими сотнями та козацькими полками під проводом наказного гетьмана Івана Золотаренка.

Найнебезпечнішими для «Божою милістю» царя і його опричних скуратовців були все-таки Богун вінницький, що в смертельних боях боронив від ошалілих ляхів Брацлавщину з осідком у Пальнику і Умані, та січовик Сірко, який був тепер неймовірно престижним і на Січі, і на Слобожанщині як «неприсяжець», тим більше що здоров'я гетьмана, не дивлячись на догляд Ганни Золотаренківни, катастрофічно погіршувалося, а другий син-підліток, наступник його Юрась, дотримувався прозахідної орієнтації, будучи під впливом духівника — протоієрея Чигиринського собору Йосипа Тукальського-Нелюбовича.

Тому-то інтереси царату збігалися тепер із гетьмансько-старшинськими, і цар, задовольняючи їх, послав стрільців під оруду полковників ніжинського і чернігівського Василя та Івана Золотаренків у Смоленщину проти Радзивілла, не так для звільнення смоленських русинів, як для можливого приєднання і задоволення столітньої похоті до розширення московського царства під гаслом помочі «православним єдиновірцям».

Тішився (аж дуже) «Божою милістю» цар: ті стрільці, які були байдужі до ідеї звільнення, майже не мали втрат, а натомість козаки, кладучи життя в тяжких, смертельних боях, розбивши когорти Радзивілла, звільнили майже всю Смоленщину, Вязьму, Дорогобуж, Полоцьк, Рославль, Мстиславль, Могилів, Гомель, Новобихів, Пропойськ, Шклов, а полковник Іван Нечай, гетьманів зять і єретик-неприсяжець, переможно досяг аж Кукенойса як заповітної мрії царського двору про вихід новоімперії до Балтики. Та з радощами до царя прийшло і розчарування, бо козацькі полковники, почувши, що їх вікторії цар приписує собі, раптом спинилися. Івана Нечая нагло покликали назад, а воєводі-князеві Прозоровському, як хлопчиськові, заборонили палити, грабувати і нищити села і міста православних...

Отоді на Москві й дійшли висновку, що і наказний Золотаренко та його брат, і Нечай, та й сам гетьман їм, московитам, небезпечні, а тому добре було б, коли б їх швидше прийняв Всевишній у свої чертоги, хоч про те і не мовилося в подячному молебні, виголошеному у храмі Василія Блаженного патріархом Никоном. В останнього по-своєму горів зуб на козаків, як і на духовників України...

Значна частина українського поспольства, що була донедавна за приєднання-прилучення до «вспольвизвольця»-одновірця, а найпаче старшини, переглянула свої прагнення і пожадання, розділившись на чотири табори: незалежний, протурецько-татарський, пропольський і промосковський. Що меншало московських прибічників в Україні, то більшали «жалування» і «пільги» колабораціоністам-старшинам, особливо в Слобідській Україні, на лихо Ромодановському і іншим воєводам «в помежжях», бо пільги збільшували число збіглих від них чорносошців, служивих та «іних людішек».

В першому таборі, звичайно, була вся січова людність, а з нею і її старшини. Сірко, живучи тепер у Капулівці рядовичем-полковником на урльопі, через Гната Турлюна, Лавра Гука, Нестора Мороза, Івана Стягайла, Левка Конограя-Чорноморця, обох Барабашів та самих Гомона і Лиська, що приїжджали куштувати і смакувати тернівку, полинівку і медівку, черпав, як із джерела, всілякі відомості зі світу, а відтак не відривався від життя свого народу та від інтриг, підступів сусідських держав, бо дійшло до того, що Січ отримувала «пожалування за промисли» і від царя, і від хана та султана, і від польського короля, часом одноразово. Не лише «пожалування» мала, а й «обнадіяння», хоч і вела себе по можливості незалежно і навіть своєвільно.

На перевиборній січовій раді по Великодніх святах, після тимчасового кешування добитчика Левка Лиська, козацтво знову обрало кошовим Павла Гомона, бо запрошений на кошового Сірко, передавиш через депутатців відмову і подяку за «жичливу бачность», порадив їм саме Гомона, як поміркованого і обачного. Звичайно, на виборах Гомон і інші мусіли запевнити нижнє, середнє і верхнє січове товариство, що не будуть піддаватися ні королеві, ні цареві, ні ханові та султанові, і найактивнішими в отих вимогах були донські січовики-гості, всілякі «збіглі» та слобожани, що користувалися правом нарівні із рештою товариства. Січ стояла за незалежність і волостей, і козацтва та духовенства, і Коша та всіх, до нього приналежних обводів.

Сірка печалили не лише оті «пожалування» чотирьох сусідів, не тільки безрезультатні пошуки Настки, хвороба гетьмана і жертви у Богунових з поляками, а Нечаєвих і золотаренківських — із рейтарами і драбантами в баталіях, а й раптовий похорон вітчима Корнія Слимаченка, який помер, сидячи за столом з відкушеним пиріжком

1 ... 75 76 77 ... 149
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Між орлами і півмісяцем», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Між орлами і півмісяцем"