Читати книгу - "Чужа гра"

— Може і ти хочеш випити — коньяк, горілка, лікер, вино?

— А води нема?

— Ми таку гидоту не вживаємо, — пожартувала, дістаючи з холодильника пляшку мінералки. — Добре, ти хотів бачити Князя? Він тут…

Ігор вийшов зі спальні, кивком привітався з Максимівим. Той звівся і подав руку.

Ірина принесла тарілки, горілку.

— Про цю зустріч я доповім начальству, — попередив Максимів.

— Я зав’язав. Повністю, на віки вічні амінь. В Україну мене змусили повернутися тільки Ірина і Циган.

— Що будеш робити з нашим пост-кандидатом на посаду мера?

— При першій же нагоді приб’ю, і кінців не знайдуть.

— Його й без того покарала доля — помер батько, якого щойно знайшов, на шиї дві сестри, одна — інвалід.

— Катюзі по заслузі.

— Сподіваюся, про Астаф’євих теж не забудеш?

— У жодному випадку, — приклавши руку до серця, запевнив.

— Гаразд, — Максимів узяв пляшку. — Якийсь час я зможу тебе прикривати. Але будь на зв’язку. Офіційно. Можливо, з тобою захоче поговорити моє начальство. З ними не будь відвертим.

— Я вам довіряю.

— Навіть Андрій казав, що ти порядний мент, — пригадала Ірина.

— Мерсі за компліман, як казала Проня Прокопівна…Щоб я міг вам допомагати, з вашого бізнесу наша організація повинна щось мати.

— Проблем не буде, — запевнила Ірина. — …Батько Ольги погодився на створення структури при Нафтогазпромі, що буде прямим постачальником нафтопродуктів від виробника в Україну. І скоро стане негласним монополістом. Така схема і легенда.

— Гадаєш, тобі дозволять розвернутися? — засумнівався Максимів.

— Ми проведемо десяток операцій, — сказав Князь, — потім продамо фірму… або обміняємо на акції «Руської». Батько Ольги продасть новим власникам державний пакет акцій компанії і розірве з нею стосунки, за ним — і Краснов…

— І цими покупцями будуть люди Петька?

— Саме так. Погоджено з Пашею. Між нами, він готується до війни проти Мойші…

— Петько — злопам'ятна тварюка, — зауважив Максимів.

— Зробимо все, щоб биків Бацили відіслати на аудієнцію до Люципера. А ви маєте нас прикрити від ментовських наїздів.

Петро перехилив чарку, крекнув і сказав:

— Ми давно мріємо провчити «гремлінів».

— Домовилися, — вдарили по руках нові союзники.

Коли повернулася додому Ольга, чоловіки пішли. Ірина переглядала відеозапис весілля. В очах — сльози. На журнальному столику — рукопис «Проміскуїтету». Ользі здалося, що подруга з'їжджає з глузду, постійно перечитуючи книжку. Треба з нею щось робити — частіше витягувати між люди, не давати випивати. Останні тижні Ірина щодня була під мухою.

— Навіщо ти це читаєш? — не розуміла Ольга.

— Гарно написано, схоже на життя, на мою історію.

— Від тебе знову жене спиртним.

— Приїздив Максимів…

— Мені це не подобається. Маєш взяти себе в руки, як героїня цієї книги.

— Читала? Знаєш, що вона зробила? Розбагатіла і завела роман з убивцею свого чоловіка, а коли той закохався в неї — вбила.

— Сподіваюся, ти таких планів не виношуєш…

Виборна гонитва наближалася до завершення. Майже всі періодичні видання смакували історію головного редактора «міжрегіональної» газети «Бізнес-інформ», звільненого секретаря УПЕВу, довіреної особи Швеця Романа Шлапака.

Кілька днів тому на світанку біля Марийського палацу прокрадався голий чоловік в окулярах. Щулився від холоду і підвивав. Наряд ППС затримав його. Шлапак пояснив правоохоронцям, чому опинився в такому вигляді біля Верховної Ради.

Увечері повертався додому пішки. Враз під'їхала машина, двоє незнайомих вискочили, заштовхали його на заднє сидіння і повезли в Голосієво. Там почали вимагати, щоб продав «Бізнес-інформ». Погрожували, що викрадуть рідних, били по нирках, щоб не лишалося синців, але нічого не добилися. Після цього відвезли на Печерськ, силоміць роздягли і висадили з машини.

Газети «гремлінів» видали статті із заголовками: «Про що промовчав Шлапак» і анонсами: «Остання передвиборна сенсація в Україні».

Тепер він розповів, що під загрозою вбивства у нього вимагали дати в прокуратурі неправдиві свідчення про корупційну діяльність Швеця, Деметраша та Кірцуна. «До відома читачів, — коментував журналіст, — у пана Романа погіршився стан здоров’я, лікарі засвідчили внутрішні крововиливи у нирках, тобто факт побиття. Це не перший випадок, коли журналіст стає жертвою сваволі правоохоронних органів через політичні погляди. Простежується рука владних та правоохоронних структур»…

— Йобты, Ромка, скажи правду, чë случилось, — запитав Кірцун, запросивши його на дачу.

У кімнаті за заповітним столом сиділи відомі персонажі — Молдован, Петько, Боровицький, Швець. Стіл сервірували молоденькі служниці, грайливо крутячи дупами. Боровицький не втримався і налив собі горілки.

— Бил у баби, — відмахується Шлапак. — Муж на ранок пришол…

— Не кизди! — реготнув Деметраш. — Самому Киркуеву рога нацепил, бля.

Шлапак задоволено посміхнувся і поправив окуляри.

— А ты — блядун, старый, — реготав Петько. — Йобты, первые показания в милицию и первые интервью — рекламируешь свою газетенку.

Від такого компліменту Роман зашарівся і зізнався:

— А хулі, порядок…

— Наш человек, — вирішив Деметраш.

— Нам нужно подготовить книгу о партии к президентским выборам, — звернувся Петько до Романа. — Найди хорошего писаку, нахуй… И переходи ко мне на работу. Создадим аналитический отдел, телевизионный канал, объединим газеты, подключим нахуй ментов. Будем создавать общественное мнение и собирать компру.

— Як будєт з бабкамі?

— Йобты, старый, ставка тыщ-шу баксюты. Только за пять месяцев должны появиться результаты. Боровицкий тебе поможет, нахуй. Завтра переходит работать в нашу охранную структуру, которая будет контролировать, нахуй, и тебя.

— Папробую.