Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

Поглянувши на цей портрет, професорка Макґонеґел зробила дивний рух, наче додавала собі твердості, а тоді обійшла письмовий стіл і подивилася на Гаррі. Її пооране зморшками обличчя напружилось.

- Гаррі, - сказала вона, - я хотіла б знати, що ви з професором Дамблдором цього вечора робили, коли покинули межі школи.

- Я не можу вам цього сказати, пані професорко, - відповів Гаррі. Він очікував цього запитання й заздалегідь приготував відповідь. Саме тут, у цьому кабінеті, Дамблдор сказав йому, що Гаррі не може розповідати про зміст їхніх уроків нікому, крім Рона й Герміони.

- Гаррі, це може бути важливо, - наполягла професорка Макґонеґел.

- Так, - погодився Гаррі, - і навіть дуже, але він не хотів, щоб я комусь про це розповідав.

Професорка Макґонеґел суворо глянула на нього.

- Поттере, - Гаррі відзначив, що вона знову звернулася до нього офіційно, - з огляду на смерть професора Дамблдора, ти повинен розуміти, що ситуація змінилася...

- Я так не думаю, - стенув він плечима. - Професор Дамблдор не казав, щоб я перестав виконувати його накази, якщо він помре.

- Але...

- Вам треба знати лиш одне, перш ніж сюди прибуде хтось із міністерства: мадам Розмерта перебуває під дією закляття «Імперіус», вона допомагала Мелфоєві і смертежерам, ось як те намисто й отруєний мед...

- Розмерта? - недовірливо урвала його професорка Макґонеґел, та не встигла вона сказати ще щось, як за їхніми спинами постукали в двері, і в кабінет ввалилися професори Спраут, Флитвік та Слизоріг, а за ними Геґрід, що й далі заливався рясними слізьми й здригався від горя усім своїм велетенським тілом.

- Снейп! - вигукнув Слизоріг, який був найбільше за всіх приголомшений, блідий і спітнілий. - Снейп! Я ж його навчав! Я вважав, що його знаю!

Але ніхто не встиг йому відповісти, бо високо вгорі зі стіни пролунав різкий голос: у свою порожню раму щойно повернувся чаклун з жовтавим обличчям і коротким чорним чубчиком.

- Мінерво, за кілька секунд тут буде пан міністр, він щойно роз’явився з міністерства.

- Дякую, Еверарде, - сказала професорка Макґонеґел і швидко обернулася до вчителів.

- Поки він не прийшов, я мушу поговорити про те, що буде з Гоґвортсом, - квапливо сказала вона. - Я особисто не впевнена, що наступного року варто відкривати школу. Смерть директора від рук нашого колеги залишиться страшною плямою в історії Гоґвортсу. Це жахливо.

- Я впевнена, що Дамблдор волів би, щоб школа працювала й далі, - заперечила професорка Спраут. - На мою думку, якщо сюди захоче приїхати хоч один-єдиний учень, то школа має залишатися відкритою навіть для нього.

- Але чи залишиться в нас після цього хоч єдиний учень? - засумнівався Слизоріг, витираючи спітнілого лоба шовковою хустинкою. - Батьки не захочуть відпускати дітей, і я б їх у цьому не винуватив. Хоч я особисто вважаю, що в Гоґвортсі перебувати не більш небезпечно, ніж будь-де, та навряд чи з цим погодяться матері. Вони бажатимуть, щоб їхні родини були разом, і це цілком природно.

- Я погоджуюся, - сказала професорка Макґонеґел. - Не можна сказати, що Дамблдор не передбачав ситуації, коли заняття в Гоґвортсі можуть бути скасовані. Коли знову було відкрито Таємну кімнату, він думав над тим, щоб закрити школу... а мушу сказати, що вбивство професора Дамблдора для мене значно страшніше, ніж перебування десь там, глибоко під замком, слизеринського монстра...

- Нам треба порадитися з опікунами, - запропонував писклявим голосочком професор Флитвік; на лобі в нього був великий синець, але, судячи з усього, він цілком одужав після того, як зомлів у Снейповім кабінеті. - Слід дотримуватися встановленого порядку. Таке рішення не можна приймати зопалу.

- Геґріде, ти щось нічого не кажеш, - звернулася до нього професорка Макґонеґел. - А як на твою думку - чи можна залишати Гоґвортс відкритим?

Геґрід, який під час їхньої розмови мовчки схлипував у свою плямисту хустинку-як-скатертинку, підняв набряклі червоні очі й прохрипів:

- Йой, та я не знаю, пані професорко... най то вирішують вихователі гуртожитків і директорка...

- Професор Дамблдор завжди цінував твою думку, - лагідно сказала Макґонеґел, - і я її ціную.

- Ну, я залишаюся, - сказав Геґрід, з очей якого й досі текли сльози, величезними краплями зрошуючи кошлату бороду. - Се мій дім, се був мій дім, відколи мені було тринадцять. І якщо будуть діточки, що схочуть, аби я їх учив, я се робитиму. Але... йой, я не знаю... Гоґвортс без Дамблдора...

Він зайшовся плачем і знову затулився хустинкою, а всі принишкли.

- Ну що ж, - сказала професорка Макґонеґел і виглянула з вікна на подвір’я, перевіряючи, чи не прибув міністр, - тоді я мушу погодитися з Філіусом, що найкраще буде порадитися з опікунами, які й вирішать остаточно.

Тепер щодо відправки учнів додому... є думка, що краще це зробити раніше, ніж пізніше. Якщо буде потрібно, ми домовимося, щоб «Гоґвортський експрес» прибув уже завтра...

- А як же похорон Дамблдора? - втрутився нарешті в розмову Гаррі.

- Ну... - затнулася професорка Макґонеґел, бо голос її затремтів, - я... я знаю, що Дамблдор хотів, щоб його поховали тут, у Гоґвортсі...

- Отже, так воно й буде? - сердито запитав Гаррі.

- Якщо в міністерстві вважатимуть, що так буде доречно, - пояснила професорка Макґонеґел. - Жоден інший директор чи директорка не були...

- Жоден інший директор чи директорка не зробили сій школі стілько всього файного, - прохрипів Геґрід.

- Гоґвортс має бути місцем останнього спочинку Дамблдора, - заявив професор Флитвік.

- Безперечно, - погодилася професорка Спраут.

- Але в такому разі, - сказав Гаррі, - ви не повинні відправляти учнів додому раніше, ніж відбудеться похорон. Вони ж захочуть з ним...

Останнє слово застрягло йому в горлі, але професорка Спраут договорила за нього.

- ...попрощатися.

- Добре сказано, - пискнув професор Флитвік. - Просто чудово сказано! Наші учні повинні віддати останню шану як годиться. А додому їх можна відправити й після цього.

- Підтримую, - сказала професорка Спраут.

- Я гадаю... що так... - досить нервово погодився Слизоріг,