Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Шлях королів. Хроніки Буресвітла 📚 - Українською

Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

1 403
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Шлях королів. Хроніки Буресвітла" автора Брендон Сандерсон. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 76 77 78 ... 378
Перейти на сторінку:
спурхнула донизу й сіла йому на плече, зацікавлено спостерігаючи за дійством. Деякі з чоловіків посідали в «ліжках», спантеличено зиркаючи в його бік, натомість інші щільніше загорнулися в рядна й повернулися до нього спиною.

Каладін глибоко вдихнув.

— Що ж, я попереджав, — він зайшов до казарми й зупинив свій вибір на жилавому алетійцеві на ймення Моаш. Моаш був дужим чолов’ягою, а Каладін якраз і потребував наочного прикладу, тож миршаві Данні або Нарм категорично не підходили. Крім того, Моаш був одним із тих, які повернулися на інший бік і спокійно собі спали далі.

Каладін ухопив Моаша за руку і, щосили смикнувши, рвучко його підняв. Той зіп’явся на ослаблі ноги. Він був ще молодий — приблизно Каладінів одноліток — і мав яструбине обличчя.

— Іди ти в бурю! — огризнувся Моаш, висмикуючи руку.

Каладін зарядив Моашу під дих, щоби тому забило дух. Шокований Моаш зігнувся навпіл, хапаючи ротом повітря, а Каладін ступив крок уперед, ухопив небораку за ноги й закинув собі на плече.

Каладін ледь не завалився під такою вагою. На щастя, перенесення мостів було жорстоким, але ефективним способом потренувати м’язи. Звісно, небагатьом мостонавідникам випадало прожити достатньо довго, щоб отримати з цього зиск. Не допомагало й те, що між вилазками траплялися непередбачувані періоди тимчасового затишшя. Якраз навпаки, у цьому й крилася частина проблеми: обслуга проводила більшість часу, виконуючи чорну роботу або даючи співунцям дулі, а тоді змушена була знову бігти багато миль із мостом на плечах.

Каладін виніс переляканого Моаша надвір й опустив на каміння. Решта табору була вже на ногах: на склад деревини сходилися теслярі, а солдати підтюпцем поспішали на сніданок або тренування. Інші мостонавідні команди, звичайно ж, були ще в казармах. Їм часто дозволялося спати допізна, якщо лише зранку не планувалося вилазки.

Каладін облишив Моаша й знову зайшов до казарми з її низько навислою стелею.

— Я зроблю те саме з кожним із вас, якщо доведеться.

Проте йому не довелося. Перелякані мостонавідники вервечкою подалися на світло, кліпаючи очима. Більшість стояли, підставивши сонцю голі спини, у самому лишень спідньому до колін. Моаш звівся на ноги, потираючи живіт і люто позиркуючи на Каладіна.

— Для Мосту № 4 настають нові часи, — сказав той. — І, поміж іншого, ніхто більш не спатиме до обіду.

— А що ми робитимемо натомість? — запитав Сиґзіл. У нього були темно-брунатна шкіра й чорне волосся, що видавали в ньому макабакі, уродженця південно-західного Рошару. Він єдиний з усіх мостонавідників не мав бороди і, висновуючи з м’якого акценту, був азішем чи емулійцем. У мостовій обслузі чужоземців було хоч гать гати: ті, котрі не вписувалися кудись-інде, часто опинялись у цих «вершках» армійського суспільства, а влучніше сказати — в його крємі.

— Чудове запитання, — відповів Каладін. — Ми будемо тренуватися. Кожного ранку, перш ніж приступити до своїх щоденних обов’язків, ми робитимемо пробіжку з мостом на плечах, щоби загартувати свою витривалість.

Зачувши ці слова, не одне з облич спохмурніло.

— Я знаю, що ви думаєте, — вів далі Каладін. — Хіба наше життя не достатньо важке? Чи ж не варто нам хоч трохи відпочити впродовж тих коротких часинок, які нам для цього надані?

— Еге ж, — кинув Лейтен, високий огрядний чолов’яга з кучерявим волоссям. — Оце ти сказав, наче в око влучив.

— Ні, — гарикнув Каладін. — Мостонавідні вилазки так сильно вимотують нас тому, що більшість часу ми б’ємо байдики. Так, я знаю, що в нас є обов’язки: обшукувати провалля, драїти нужники, мити підлогу. Проте солдати не надто розраховують на плоди нашої праці — їм усього лише треба, щоби ми були чимось зайняті. Завдяки цій роботі вони можуть не звертати на нас уваги.

Моїм першочерговим обов’язком як командира є збереження ваших життів. Оскільки впливу на паршендійські стріли я не маю, мені доведеться змінювати вас. Я повинен зробити вас витривалішими, щоб під час чергової вилазки — під зливою стріл долаючи останній відрізок шляху, — ви могли бігти швидше, — він почергово глянув у вічі всім чоловікам, котрі стояли шеренгою. — Я збираюся влаштувати так, щоби наш Міст № 4 не втратив більше жодної людини.

Обслуга недовірливо витріщилася на нього. Зрештою м’язистий здоровань у задніх рядах зареготав. Він мав смагляву шкіру, темно-руде волосся, дужі руки й могутній торс. Зросту в ньому було чи не сім футів. Ункалакі — яких багато хто звав просто рогоїдами — були малочисельним народцем, що проживав у центральному Рошарі, поблизу Джа Кеведу. Минулої ночі цей чоловік назвався «Скелею».

— Здурів! — сказав рогоїд. — Геть-чисто здурів осьдо цей-го, котрий думає вести нас!

Він вибухнув нутряним сміхом. До нього приєдналися інші, хитаючи головами у відповідь на Каладінові слова. Кілька спренів сміху — схожих на риб’ячу дрібноту сріблястих духів, що носяться в повітрі, описуючи кола — запурхали довкола них.

— Гей, Ґазе, — гукнув Моаш, склавши долоні рупором.

Одноокий сержант-коротун якраз теревенив із кількома солдатами поблизу.

— Чого тобі? — гаркнув той, насупившись.

— Тут ось один розумник хоче, щоби ми вправлялися, тягаючи туди-сюди моста, — крикнув Моаш у відповідь. — Ми справді маємо робити, як він каже?

— От іще, — махнув рукою Ґаз. — Накази командирів мостової обслуги обов’язкові до виконання лише в бойовій обстановці.

Моаш глянув на Каладіна.

— Скидається на те, друзяко, що ти й справді можеш забиратися під три бурі. Якщо лишень не збираєшся силою змусити всіх нас коритися.

Стрій розпорошився: дехто поплентався назад у казарму, а решта подалися до їдальні. Стоячи на кам’янистому плаці, Каладін залишився сам-один.

— Вийшло не надто гладко, — зауважила Сил, яка й далі сиділа в нього на плечі.

— Що є, те є.

— Схоже, ти здивований.

— Ні, просто пригнічений, — сказав він, люто зиркнувши на Ґаза. Сержант мостонавідників демонстративно відвернувся від нього. — В Амарамовому війську мені присилали недосвідчених новобранців, проте я ніколи не стикався з такою кричущою непокорою.

— А яка різниця? — запитала Сил.

Таке от невинне запитання. Відповідь мала би здаватись очевидною, але спрен спантеличено схилила голову набік.

— Солдати Амарамової армії знали, що їх можуть запроторити туди, де набагато гірше. Їх можна було покарати. А мостонавідники усвідомлюють, що досягли самого дна, — він зітхнув, і його нервова напруга дещо спала. — Я радію вже з того, що змусив їх вийти з

1 ... 76 77 78 ... 378
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шлях королів. Хроніки Буресвітла», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"