Читати книгу - "Вибрані твори. Том I"

Парамор. Мушу визнати, що менi бiльш до вподоби старша мiс Крейвен, анiж її сестра.

Кетбертсон (очi йому блискають). А, Джулiя! Вiрю вам охоче. Адже вона блискуча — справжнiсiнька жiнка! Ось в нiй — анi крихти iбсенiзму!

Парамор. Я цiлком згодний з вами щодо цього, пане Кетбертсоне. М-м... До речi, як ви гадаєте, мiс Крейвен дуже захоплюється Чартерiсом?

Кетбертсон. Що, отим? У жодному разi! Вiн — то упадає за нею, але вiн не досить мужчина для неї. Таким жiнкам як вона до смаку чоловiки сильнi, мужнi, голосистi, широкогрудi.

Парамор (занепокоєно). Гм! Ви гадаєте, щось подiбне до спортсмена?

Кетбертсон. Але ж нi, нi. Людина науки, можливо, наприклад, така як ви. Розумiєте, що я хочу сказати — мужчина (гучно б’є себе в груди.)

Парамор. Звичайно, але ж Чартерiс мужчина.

Кетбертсон. Ну, ви зовсiм не розумiєте, що я хочу сказати. (Хлопець повертається iз своєю тацею.)

Служник (як i ранiш, одноманiтно вигукуючи). Пан Кетбертсон, пан Кетбертсон, пан Кет...

Кетбертсон. Сюди, хлопче. (Бере з тацi картку.) Проси добродiя сюди. (Служник виходить.) Це Крейвен. Вiн має снiдати зi мною i Чартерiсом. Коли покiнчите з iнструментовником, можете приєднатись до нас, якщо не передбачаєте нiчого кращого. Якщо сюди загляне Джулiя, я її теж запрошу.

Парамор (спалахаючи вiд задоволення). Буду дуже щасливий. Щиро дякую. (Пiдходить до дверей на сходи, коли входить Крейвен.) Доброго ранку, полковнику.

Крейвен (на дверях). Доброго ранку; радий вас бачити. Шукаю Кетбертсона.

Парамор (посмiхаючись). Онде вiн. (Виходить.)

Кетбертсон (щиро вiтаючись iз Крейвеном). Страшенно радий бачити. Тепер, як хочете, то ходiмте до курильної або, хочете, посидьмо тут i побалакаймо, поки прийде Чартерiс. Якщо ви охочi до товариства, то в курильнi повно жiноцтва... А тут нам буде досить добре, зовсiм вiдлюдно, аж до третьої.

Крейвен. Не люблю я, коли жiнки курять. Тут буде краще. (Сiдає у вольтерiвський фотель з боку дверей на сходи.)

Кетбертсон (сiдаючи поруч, лiворуч од нього). І я не люблю. У цьому клубi немає кiмнати, де б я мiг спокiйно натiшитися з люльки; зараз же з’явиться якась iз добродiйок i почне крутити цигарку. Огидна звичка для жiнки: це так неприродно для їхньої статi.

Крейвен (зiтхаючи). Ех, Джо, змiнились часи, вiдколи ми упадали вдвох бiля Моллi Ебден скiлькись рокiв тому. А я добре знiс свою поразку, еге ж, старенький?

Кетбертсон (серйозно погоджуючись). Так, Дене. Думка ця частенько допомагала менi самому поводитись гаразд, слово чести.

Крейвен. Так, ви завжди вiрили в хатнє вогнище, Джо, в справжню англiйську жiнку й щасливе, здорове родинне життя. Ну, що ж, яка була Моллi?

Кетбертсон (намагаючись справедливо поставитись до Моллi). Ну, що ж, непогана. Могла бути й гiрша. Бачите, я не мiг терпiти її родичiв, — це все були люди жах якi не вихованi; а вона нiяк не могла порозумiтися з моєю матiр’ю. І потiм, вона не зносила мiського життя, а я, звичайно, не мiг жити на селi через свою роботу. Але ми терпiли це все, як i бiльшiсть подружжiв, поки не розiйшлися.

Крейвен (вражений). Розiйшлися! (Непоборно звеселений.) Ого! Так ось як закiнчилась iсторiя хатнього вогнища, Джо!

Кетбертсон (тепло). Не моя провина була, Дене. (Сентиментально.) Настане день, коли свiт дiзнається, як я любив цю жiнку. Але вона не здатна була цiнувати справжнє чуття мужчини. І знаєте, вона часто казала, що волiла б одружитись iз вами.

Крейвен (витвережений зiзнанням). Боже, боже! А втiм, може, краще було так, як було. Ну, а ви ж, гадаю, чули про моє одруження?

Кетбертсон. О, так, ми всi про нього чули.

Крейвен. Ну, що ж, Джо, я можу теж цiлком щиро зiзнатися, — це знали всi. Я одружився заради грошей.

Кетбертсон (пiдбадьорливо). Ну, що ж, Дане, що з того? Без грошей, знаєте, не проживеш.

Крейвен (зi щирим чуттям). Я дуже любив її, Джо. Поки вона не вмерла, у мене була родина. Тепер — усе змiнилось. Джулiя завжди тут. У Сильвiї зовсiм iнший характер, але вона теж завжди тут.

Кетбертсон (спiвчутливо). Знаю. Те саме й з Ґрейс. Вона теж завжди тут.

Крейвен. А тепер вони хотять щоб i я завжди був тут. Вони щодня нападаються на мене, щоб я вступив до клубу, — мабуть, щоб я покинув на них бурчати. Ось я хотiв про це з вами порадитись. Як ви гадаєте, слiд менi вступити чи нi?

Кетбертсон. Ну, що ж, як ви не маєте моральних заперечень...

Крейвен (роздратовано уриваючи йому). Я принципово заперечую проти iснування такого мiсця, але що з того? Воно ж iснує, незважаючи на мої заперечення; чому ж менi не скористатися з того позитивного, що воно може мати?

Кетбертсон (заспокоюючи його). Ну, звичайно, — це єдиний розумний погляд на справу. Та й насправдi це вже не так незручно, як ви гадаєте. Коли ви вдома, то перебуваєте здебiльшого на самотi, а коли хочете бути зi своєю родиною, то можете обiдати з нею в клубi.

Крейвен (не дуже захоплений з цього). Правда ваша.

Кетбертсон. Крiм того, якщо ви не хочете обiдати з ними, то можете й не робити цього.

Крейвен (переконано). Правда, щира правда! Але чи не поводяться вони тут надто вiльно?

Кетбертсон. О, нi, анiяк! Звичайно, загальний тон клубу не дуже високий, бо жiнки курять i самi собi заробляють на хлiб, тощо. Але ж справдi поскаржитись тут на щось не можна. У всякiм разi, клуб цiлком пристойний. (Входить Чартерiс, озираючись, де вони.)

Крейвен (пiдводячись). А знаєте, я маю велику охоту вступити, саме щоб подивитись, на що воно схоже.

Чартерiс (пiдходячи до них). І зробiть це обов’язково. Сподiваюсь, я не перебив вам розмову, прийшовши надто рано.

Крейвен. Анiяк! Просимо до компанiї, мiй голубе. (Потискує йому руку.)

Чартерiс. Ну, й гаразд. Я-бо прийшов ранiше, нiж гадав. Рiч у тому, що менi треба поговорити про дещо невiдкладне з Кетбертсоном.

Крейвен. Справа особиста?

Чартерiс. Не дуже. (До Кетбертсона.) Лише про те, про що з вами говорили вчора ввечерi.