Читати книгу - "Наречена для Демона., Галина Курдюмова"

Я побродила по причалу, заглядаючи в човни. В одному виявила старі і дуже великі штани, що смердять рибою. Зняла свій одяг, згорнула рулончиком і втопила. Примудрилася влізти в одну штанину, як в плаття, в другу простягнула руку, обняла сама себе за плечі, щоб хоч трохи зігрітися і рушила у напрямку до міста. Мені Мирта шукати потрібно. До речі, в ліфчику через якийсь час відчулася іскорка тепла. Зуб демона? Він! Як же я його не загубила досі? Але ось він, загорнутий в хустинку, сховався між грудьми, розумничок! Виведеш мене знову до свого господаря? Я дуже-дуже сподіваюся, що Мирт на свободі. А більше мені й сподіватися нема на що.

Я постаралась налаштуватися на демона, потягнулася до нього ниточкою тепла від іскорки між грудьми, відчула слабкий натяг. Живий, головне, живий, тепер я його знайду!

Причал залишився позаду, незабаром я вже вийшла непоміченою за межі рибальського селища. Те, що ніде не було світла (Економлять, а навіщо світло, якщо потрібно, щоб ночами всі по домівках сиділи?), мені тільки на руку виявилося. Знайшла дорогу. Теж ні стовпів, ні ліхтарів. Добре, значить, вночі машини тут не їздять. Попереду розкинулось величезне місто, що обслуговує Острів, і десь там - мій демон.

Незважаючи на смертельну втому і біль не тільки в ногах, а в усьому тілі, я наполегливо йшла вперед. Навіть трошки зігрілася. І раптом побачила машину з мигалками, що летіла прямо на мене. Жандарми!