Читати книгу - "Сходи, що кричать, Джонатан Страуд"

Локвуд хитнув головою:

— Він був надто заклопотаний тим, щоб убити нас, пане Барнсе.

— І ніхто не може дорікати йому за це. — Барнс знову скривився. — До речі, на одному з шоломів бракує захисних окулярів. Ви не знаєте, де вони?

— Ні, сер. Може, їх там і не було.

— Може, й не було...

Нагородивши нас останнім недовірливим поглядом, Барнс пішов улаштовувати наш від’їзд із замку. Ми сиділи на місцях, немовби прикипівши до бібліотечних стільців. Ніхто з нас не говорив ні слова. Нам принесли ще чаю. А за вікном денне світло вже заливало поля.

* * *

Через кілька тижнів до Кумб-Кері-Голлу прибули фахівці з зачистки. Вони виявили, що активність надприродних сил у замку помітно зменшилась. Передусім — відповідно до нашого звіту — вони взялися за колодязь. Там, на самісінькому дні, вони знайшли старі кістки сімох дорослих чоловіків, перемішані з частками срібла та заліза. Кістки підняли нагору й знищили: після того, як Локвуд і передбачав, усе пішло якнайкраще. Кілька менших Джерел було виявлено під плитами підлоги у вестибюлі і в стародавніх скринях в одній із спалень. Проте після того, як було знищено кістки ченців, більшість дрібних Перших Типів зникли самі собою.

Локвуд хотів, щоб ми теж узяли участь в остаточній зачистці замку, однак проти цього заперечили нові власники Голлу — Ферфексові небіж і небога, що успадкували його фірму. Замок їм не сподобався, й вони незабаром продали його. Через рік після того там відкрили приватну школу.

Ні дружини, ні дітей Ферфекс не мав. Напевно, Аннабел Ворд справді була його єдиним коханням.

Щодо решток кулона, то Барнсові помічники знову сховали їх до посрібленої склянки. Що сталося з духом дівчини-привида — чи залишився він у цих рештках, чи зник назавжди (на що я, правду кажучи, сподіваюся), — я достеменно сказати не можу, бо більше ніколи його не бачила.

Тіло загиблого хлопчини — агента «Фіттес» — забрали з потаємної кімнати його сучасні колеги. Дещо пізніше Локвуд одержав лист від Пенелопи Фіттес — голови агенції й прямої спадкоємиці легендарної Маріси Фіттес. Пані Пенелопа вітала нас з успіхом і дякувала за те, що ми знайшли тіло друга її дитинства. Його звали Сем Мак-Карті, й на момент загибелі він мав дванадцять років.

26

Жах Кумб-Кері!

КРИВАВІ СТРАХІТТЯ «ЧЕРВОНОЇ КІМНАТИ»!

ТАЄМНИЦЮ СХОДІВ, ЩО КРИЧАТЬ, РОЗКРИТО! Ексклюзивне інтерв’ю з Ентоні Дж. Локвудом.

Уже кілька днів поширюються різні чутки про останні події в Кумб-Кері-Голлі та раптову смерть власника цієї садиби, відомого підприємця пана Джона Вільяма Ферфекса. В цьому номері «Таймса» ми раді запропонувати вам справжню дивовижну історію тієї ночі, яку нам розповів один з головних учасників тих подій — Ентоні Локвуд, вельмишановний голова агенції «Локвуд і К°».

В ексклюзивній бесіді з нашим репортером пан Локвуд змалював моторошне скупчення привидів Другого Типу, яке його команда відкрила в замку, а також згадав про секретний прохід, що привів їх до сумнозвісного «колодязя смерті» в самісінькому серці будівлі.

Він також пояснив обставини трагічної загибелі пана Ферфекса, який помер від серцевого нападу, що став наслідком дотику привида. «Він увійшов до західного крила замку, нехтуючи нашими порадами, — зауважив пан Локвуд. — Він був сміливою людиною й хотів на власні очі побачити Гостей, хоч це й небезпечно для недосвідченої особи».

Пан Локвуд також поділився з нами новими відкриттями в справі вбивства Аннабел Ворд. «Знайдено нові докази, — запевнив він, — які доводять, що підозрюваний у цьому злочині пан Г’юго Блейк не має жодного стосунку до вбивства. Особа справжнього вбивці залишається загадкою, й нам щиро жаль, що передчасні звинувачення завдали шкоди репутації чесної людини. Ми завжди раді прислужитися справі закону».

Повна версія інтерв’ю Е. Дж. Локвуда: читайте на с. 4-5. Джон Ферфекс — некролог і спогади: читайте на с. 56. Найуспішніші сучасні психологічні розсліди: читайте на с. 83.

Через тиждень після нашого повернення до Лондона, коли ми відпочили як слід і цілком оговтались від пережитого в замку, в будинку 35 на Портленд-Роу відбулася вечірка. Вечірка була не дуже людна — в ній брали участь лише ми втрьох, — але це не збентежило агенцію «Локвуд і К°». Джордж замовив у крамниці на розі пончики найрізноманітніших сортів. Я накупила паперових гірлянд і розвісила їх у кухні. А Локвуд повернувся з походу до Найтсбриджа з двома торбинами, повними всіляких смаколиків: ковбасних рулетиків і желе, пиріжків і тістечок, пляшок кока-коли й імбирного пива[2]. Смаколики просто загромадили нашу кухню. Здавалося, що ми потрапили до казкового світу.

— За Кумб-Кері-Голл! — виголосив Локвуд, піднімаючи склянку з кока-колою. — За успіх, який він приніс нам! До речі, сьогодні в нас нове замовлення.

— Добре, — відповів Джордж. — Сподіваюсь, це не та сама леді з котом?

— Ні. Це жіночий коледж у Челсі. У ванній їхнього жіночого гуртожитку бачили безногого чоловіка із закривавленими культями.

— Звучить заманливо, — мовила я, беручи ковбасний рулетик.

— Мені теж так здається, — підтакнув Локвуд, запихаючись величезним шматком пирога. — Останнє інтерв’ю в «Таймсі» додало нам роботи. І принаймні повернуло добру репутацію.

Джордж кивнув:

— Це тому, що ми не спалили Кумб-Кері-Голл дощенту. Хоча, правду кажучи, вбили клієнта. Це навіть краще за пожежу.

Локвуд знову наповнив наші склянки. Ми заходились їсти мовчки.

— Тільки шкода, — нарешті озвалась я, — що Барнс змусив тебе збрехати про Ферфекса. Старий заслужив, щоб люди дізнались про нього правду.

— Мені це теж не до вподоби, — погодився Локвуд. — Та що вдієш — зачеплено інтереси однієї з найвпливовіших родин і однієї з найважливіших компаній Англії. Якщо стане відомо, що голова цієї компанії був убивцею й негідником, то від її авторитету нічогісінько не залишиться. А з цим — особливо тепер, коли Проблема завдає дедалі більшого клопоту, — ДЕПРІК аж ніяк не погодиться.

Я поклала вбік виделку:

— Виходить, усе було даремно? Ніякої справедливості? І ніхто ніколи не дізнається правду ні про Ферфекса, ні про Енні Ворд...

— Завдяки тобі, Люсі, — перервав мене Локвуд, — привид Енні Ворд домігся свого. Справедливість перемогла — якнайбільшою мірою. Енні Ворд