Читати книгу - "Книга перша. У пошуках Дивли, LesykLab"

- Гарна спроба! – загорлав він зверху. - Не терпить за збагнути вазз взих!

Стадо, переслідуючи мисливця, продовжувало стрибати з неймовірною швидкістю і, приземляючись навколо Єви, Ровендера та Отто, розкидало пісок на всі боки.

Ровендер узяв Єву за руку.

– Тебе треба переправити у безпечне місце! - Сказав він, вказуючи на здоровенну металеву вежу на деякому віддаленні від всієї цієї метушні. – Туди! Здається, саме за нею ми залишили Мати-Робота.

Обидва почали пробиратися до вежі, але тут над їхніми головами просвистів глайдер Бестіїла.

Звукова хвиля вдарила в основу споруди, і все воно цілком обрушилося на землю прямо перед Євою та Ровендером з такою силою, що бруд та уламки засипали все навколо, а їх обох відкинуло назад.

Єва насилу встала, відкашлюючись і витираючи пісок, що потрапив у вічі.

– Рови? Рови! Ти де? - Закричала вона, наосліп намацуючи шлях у купі уламків. Незабаром вона натрапила на друга, що лежав зовсім нерухомо, наче лялька, і наполовину закиданого камінням. – Ні! – заволала Єва. Серце шалено калатало в грудях. Жах проник у неї між короткими поверхневими вдихами і угнездився в животі. Вона плескала Ровендера по обличчю й гукала: — Прокинься, Рові! Прокинься!

Вона струснула його за плечі, він не поворухнувся. Якийсь стогін лунав звідкись із хмари пилу, стаючи все гучнішим і гучнішим.

- Матр? Отто? – гукнула Єва. Слова були ледь чутні через її хрипке дихання. Піщана пилюка застилала зір і забивала ніс. Дівчинка нишпорила в темряві. І знову кликала. Завмерши, щоб почути відповідь, вона знову вловила стогін... а ще голос.

- Мій вузькозавзятий призз. Моя маленька втікача, - відповів їй утробний голос. З запорошеної імли виступила потужна постать Бестіїла. Він схопився на основу вежі і ввімкнув заряд. - Шиїсу, - зацокав він, - ти вельми гуркотів королеву Охо. Вона наказала королівським гвардійдзам додавити тебе назад для допрозза. Але ж гвардійдзам потрібен з льодопит. Зпазибо, що годували птиза, так вазз легко вистежити в пузтині. Так що з тепер Бестіїл принесе тебе назад живий і - там - моя нездійсненна мову міззія виконана. І брат з вільний.

Єва встала. Пісок та пил покривали її з ніг до голови. У вухах у неї стогін ставав дедалі голоснішим і вищим. І тоді вона закричала мисливцеві в обличчя:

- Я ніколи не повернуся з тобою! Тобі доведеться мене вбити!

Бестіїл хрипко посміхнувся:

- Жодних убивз. Я обіцяв королеві. Але знаєш, іноді бувають з нещасні випадки.

І дорсеанський мисливець вистрілив зі своєї рушниці прямо в Єву Дев'ять.

Розділ 39. Під землю.

Єва закрила обличчя руками, даремно рятуючись від потужного звукового удару, спрямованого прямо на неї. Все, що вона почула, – лише тонкий електронний вереск… а потім тиша.

У вухах стояв дзвін, вона насилу підняла злиплі, засипані піском повіки і зрозуміла, що лежить обличчям вниз на м'якій теплій землі поряд з якимсь великим і зламаним шматком металу. Виплюнувши бруд з рота, вона завмерла в очікуванні залізної хватки лап Бестіїла - але нічого такого не було.

Вона сфокусувала погляд на уламку поруч із нею. Перевернуті догори ногами букви складалися у слова «Золота рибка».

– Що? О ні! - Єва відразу встала на четвереньки і почала розчищати завали. Тремтячими руками намацала вона щось важке й округле, наче колода на лісовій галявині.

Ось і справді.

Матр нерухомо лежала на спині, очі її були чорні, як ніч.

Робот взяла на себе удар Бестіїла.

– Ні, ні, ні, – заплакала Єва.

Вона спробувала підняти Матр, але та була надто важка. Дівчинка опустила очі та побачила, що не вистачає кришки одного зі сховищ електронного мозку. Єва спробувала оцінити масштаби руйнування. У внутрішньому фарфоровому черепі Матр зберігалася скляна куля, а всередині цієї кулі – білястий мозок, весь пронизаний проводами та електродами. Куля тріснула.

Густа рожева субстанція капала на пісок. Єва приклала руку до тріщини, намагаючись зупинити витік схожої на сироп рідини. В очах робота майнуло бурштинове світло – і знову згасло. Хтось легенько штовхнув Єву ззаду.

Ти. Ні. Безпечно».

- Отто, - сказала Єва, - Матр дуже постраждала.

«Йдемо. Ні. Безпечно».

Отто знову тицьнув у неї носом.

– Ні! - Сльози палили очі Єви. - Треба відремонтувати її. Давай. Допоможи мені знайти омніпод.

Відкривши пащу, гігант виплюнув омніпод на землю прямо їй під ноги. Єва заплескала очима від подиву і підняла прилад із землі.

“Ні. Безпечно. Тунельні кусаки». Отто схопив дзьобом туніку Єви і потяг її.

– Що? Ні, Отто, я винна…

І тут вона почула, як її кличе Бестіїл. Дівчинка стояла в хмарі пилу, що осідала, і намагалася хоч щось розглянути.

- Маалютка, добре грати в гриз, - прокричав мисливець, перекриваючи дзижчання своєї рушниці, що заряджається. - Виходь, виходь, де ти їсти!

«Йдемо. Безпечно. Я».

Єва відірвала очі від Матр, що лежить під розгорненим судном, і вилізла на голову Отто. Він виніс її із зони обвалу на відкриту місцевість, що оточувала руїни. Єва видерлася йому на спину і звідти побачила всю череду тихоходок, що кільцем стала навколо Бестіїла і його глайдера.