Читати книгу - "Яничари, Кулик Степан"

— Гм, — хмикнув сержант і захоплено плеснув долонею по коліні. — Згоден… От що значить снайпер. Одразу ціль засік… Заберемо з собою? Увага, відділення! Закінчити прийом їжі! Ей! Боєць! — зробив жест у бік кельнера. — Заверни нам із собою оте тістечко! — тицьнув пальцем у бік дівчини.

І бачачи подив на обличчі офіціанта, голосно зареготав.

— Розслабся. Куди тобі… самі візьмемо. А ти збери нам пакунок... — сержант показав на рештки бенкету.

Тим часом двоє бійців рушили до столика біля каміна. Не промовивши жодного слова, вони взяли зблідлу дівчину під руки і висмикнули з-за столу. Інші, прихопивши послужливо поданий кельнером пакунок з випивкою, галасливим натовпом рушили до виходу.

Причому солдати робили це так буденно, що Вест зрозумів: вони й на мить не сумніваються у своєму праві та в чужій покірності.

— Ні, будь ласка! — спробувала вирватися дівчисько, але її сил було замало для опору парі дужих десантників.

Климук схопився раніше, ніж тверезий розум та інструкції розвідника встигли зупинити шляхетний порив. Та й миттєво уловлені думки батька сімейства, подіяли, як детонатор.

«А що я можу? — покірно думав той. — Варто смикнутися, і ляжу під стіл із розбитою головою, а Тесу все одно заберуть. Навіщо тільки народилася такою гарною? І неслухняною. Адже казала мати: сходи пару разів до сусіда. Лінійний полковник! Дала б старому трохи пестощів, а він і грошей міг заплатити, і написати якусь довідку, щоб інші не чіпали. Не захотіла — гордівлива. Так тепер обслужить ціле відділення і безкоштовно. А мені смикатися не можна. Вб'ють чи покалічать — хто виростить молодших дівчаток?»

Веста буквально пересмикнуло від огиди. Думки цього, з дозволу сказати, чоловіка були менш варті навіть за просторікування Механіка про свободу та незалежність. Лейтенантові стало так гидко, ніби його з головою занурили в помиї, і вже ніякий здоровий глузд не міг утримати яничара на місці.