Читати книгу - "Усі птахи в небі (ЛП)"

Лоуренс ніби потрапив в повітряну яму у літаку — слухаючи Патрицію, яка розмовляла таким чином. Патриція збиралася відкритися йому, і це було захоплююче з причин, які він не бажав аналізувати. Але потім він злякався, що вона була правою, і що, можливо, там дійсно були такі речі, які не давали йому іншого вибору, крім як відступити від неї -ніби вона збиралася сказати, що користується своєю відьомською силою, щоб пити кров немовлят. Плюс кожен раз, коли він дізнавався трохи більше про Патрицію та магію, він щось втрачав.

Проте жодна з цих причин не завадила адреналіну збурити його кров, і почуватись дуже близьким до цієї дівчини. У її шкірі, навіть у її голові. У грудях.

— Що б то не було, — сказав Лоуренс вголос. — Ти допомогла мені уникнути великої купи лайна. Я не бачу, який твій промах може бути гіршим за це.

Недалеко від того місця, де вони сиділи, жінка з коляскою кричала до дитини в комбінезончику, яка бігла до вишневого дерева і намагалася переслідувати папуг. Дитина щасливо посміхалася. Мати погрожувала порахувати до п'яти.

— Коли я була підлітком, то була у групі, яка напала на бурову установку в Сибіру... Померли люди. Включаючи мою подружку. І відтоді... — Патриція тяжко видихнула, майже струснувшись. — Я караю людей. Як одного хлопця, який зґвалтував і вбив купу дівчат — Я перетворила його на хмару. Ще був політик, який допоміг заблокувати екологічну норму — так званий Пікассо-закон про скорочення виробництва паперу — і я змусила його стати морською черепахою. Морські черепахи живуть довго, довше, ніж більшість людей, тому це не було вбивством. Бюрократи намагалися вигнати мого товариша Реджинальда з його помешкання, і я покарала їх висипкою. І так далі... — Вона не могла дивитися на Лоуренса прямо.

— Вау. — Лоуренс не повинен був дивуватися, після того, що сталося з паном Роузом, — Патриція сказала йому, що це одне з найдавніших заклять відьом. На мить він відчув, що крутий пагорб перевертається, а потім знову займає попереднє положення. — Вау, — знову сказав Лоуренс. — Я повинен визнати, це не те, що я думав про тебе. Я уявляв собі щось інше, ну, я не знаю... що ти ходиш і благословляєш дітей чи щось таке.

— Ти думаєш про фей. Якби я благословила дитину, це було б точно те саме, якби її благословив ти.

— Сумніваюся, — фиркнув Лоуренс. — Діти, як правило, починають метаболічні блювання на моїх очах. У будь-якому випадку, це звучить так, ніби ви накладаєте покарання на людей, які цього заслуговують. Не знаю. Якби я міг перетворювати людей на черепах, вони повзали би скрізь.

Вони деякий час мовчали. Мама повернула дитину назад до коляски і подалася геть. Папуги перестали їсти і просто літали між вишневим деревом і парою інших великих дерев, що росли біля масивного будинку Едварда, і кричали у повітрі. Один чи два рази вони пролетіли прямо над головою Лоуренса, розгорнувши зелене оперення, ніби віддавали йому салют.

— Мені здається це цікавим, — сказав Лоуренс. — У вас є якісь етичні рамки? Я маю на увазі, окрім тих "Правил поведінки", про які вони згадували. Звідки ти знаєш, що робити? — Він говорив акуратно, тому що це явним чином зачіпало Патрицію, — і забезпечив собі її погляд.

— Умм, — сказала Патриція, піднявши плечі, і її груди піднялися всередині білої футболки. — Я маю на увазі, іноді я дотримуюся інструкцій від Кавасіми або Ернесто, і я їм довіряю. Але також... я не можу просто перетворити всіх на черепах, я повинна діяти по ситуації. І... бачиш он тих папуг? — І вона показала цукерково-яблучних птахів, які повернулися на своє смачне вишневе дерево після кількох екскурсій по інших деревах.

— Так, звичайно. — Лоуренс спостерігав за червоними плямами на їхніх головах. Вони, здавалося, лякали когось, хто зайняв їх місце.

— Я розумію, про що вони говорять. В основному, вони сварять свого друга посередині, якого ледь не з'їв яструб, тому що він надто тупий, і літав надто високо. І ворон поблизу теж. Я можу зрозуміти, що вони говорять, прямо зараз.

— Ого. — Лоуренс навіть не помітив ворон на лінії електропередач, бо не дивився туди. — Ти можеш розуміти їхню усіх? Весь час?

— Це вимагає певної концентрації. Але так.

— Усі чарівники можуть це робити, Кавасіма, Тейлор?

— Можуть, якщо це їм дійсно потрібно. З великим зусиллям. І на деякий час. У різних чарівників різні дивні відхилення.

— А це не заважає тобі — весь час чути голоси тварин?

— Не дуже. Я здогадуюсь, що я просто звикла до цього. У більшості випадків я налаштовуюся на це так само, як налаштовуються люди, які хочуть порозмовляти один з одним. У той же час я завжди виділяю ворон і слухаю про що вони еоворять. Ворони дуже розумні.

Ворони, мабуть, вели якісь інтенсивні політичні дебати, каркаючи і роздумуючи. Один з птахів помахав крилами, майже як