Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Війни художників 📚 - Українською

Читати книгу - "Війни художників"

300
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Війни художників" автора Станіслав Стеценко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 76 77 78 ... 215
Перейти на сторінку:
ваше основне завдання, до вас особисте прохання Меркулова — збір інформації про Гітлера. І як про художника. І як про особистість — звички, друзі, захоплення, особисте життя. Наприклад, про його контакти з жінками не можна знайти жодної публікації в газетах. На відміну від, скажімо, Англії і Франції, Німеччина сьогодні дуже закрита країна.

«Утім, як і СРСР», — подумав Гущенко.

Вийшовши від Фітіна, Гущенко у коридорі зіштовхнувся із «червоним графом» Олексієм Ігнатьєвим — 62-річним високим вусанем у білому кітелі з обличчям у глибоких зморшках.

«Червоний граф» був саме тією людиною, якій Гущенко завдячував своїм провалом у Франції. Саме з графом Ігнатьєвим він працював кілька останніх років по добуванню секретної інформації для Контори.

У минулому Олексій Ігнатьєв був сином київського генерал-губернатора. Жив у Франції, займався замовленням військової техніки для Росії. Після Жовтневого перевороту генерал-майор Олексій Ігнатьєв залишався у Франції, ще якийсь час користувався державними грошима, розважався, пив, жив у розкішному особняку на набережній Бурбонів.

У 1925 році, в обмін на громадянство, генерал передав радянському повпреду Красіну кошти, що належали Росії (225 мільйонів рублів золотом) і були вкладені на ім’я Ігнатьєва у «Банк де Франс». Він єдиний мав право підпису на їх отримання.

В емігрантському середовищі, яке теж мало надії на ці гроші, Ігнатьєв був оголошений зрадником. Мати відлучила його від дому і навіть заборонила приходити на її похорон, а рідний брат у нього стріляв, але не влучив.

Після цього люди Красіна попросили його з особняка на набережній Бурбонів, і якийсь час Ігнатьєв вів жебрацьке існування в Парижі, поки не запропонував свої послуги радянській розвідці й заходився нелегально скуповувати документацію на найновіше французьке озброєння. Граф передавав Гущенкові завдання Іноземного відділу НКВС і гроші. Та саме Гущенкові зазвичай діставалася найнебезпечніша робота. Віддати гроші й отримати товар. У 1936 році, ледь не загримівши за ґрати, разом з Гущенком Ігнатьєв утік із Франції в СРСР.

«Червоний граф» узяв Гущенка за лікоть і відвів убік. Із часу їх останньої зустрічі граф помітно постарів. Потьмянів паризький лоск, спина округлилася, обличчя посіріло. Франтуватий костюм паризького буржуа, який він колись носив у Парижі, пасував йому значно більше, ніж нинішній напіввійськовий френч.

— Бідую, Миколо Петровичу. — гірко сказав Ігнатьєв. — Немає грошей. Немає ні на що! Контора не дбає про своїх людей! Ось, ледь вибив пропуск на харчування у спецїдальні НКВС. Не живу, а животію. Дружина погрожує, що піде від мене. Мені доручили займатися видавництвом, завідую кафедрою. Людині з моїм досвідом! Видаю патріотичну поезію. Павла Когана! Продекламував:


Но мы еще дойдем до Ганга, Но мы еще умрем в боях, Чтоб от Японии до Англии Сияла Родина моя.

Гущенко співчутливо посміхнувся. Розвів руками: що зробиш — таке життя. А «червоний граф» не вгавав:

— Мені це вже в печінках сидить! Я ще не старий! Моя стихія — дипломатія і розвідка. Нині люди не ті. Ні! Не ті! Не цінують професіоналів! Ось оббиваю пороги, випрошую місце військового аташе. Будь-де. Хоч в Африці. У Марокко чи Єгипті. Я з моїм військовим досвідом друкую плакати! Ідіотизм! — Ігнатьєв дістав хустинку і гучно висякався. — Ось нежить не можу вилікувати. В аптеці немає нормальних ліків. У будь-якій паризькій аптеці є краплі від нежитю. По дві краплі в ніздрю — і ти видужав. А вони думають, що самим лише патріотизмом виграють війну! Повірте, Миколо, наступна війна буде війною двигунів. А ми друкуємо плакати…

Ігнатьєв махнув рукою, шморгнув носом. Пильно глянув на Гущенка. Той стенув плечима. Він не збирався ні співчувати, ні підтримувати «червоного графа». Хоча б тому, що не знав — чи випадкова ця зустріч, чи Ігнатьєва послав той-таки Фітін, аби ще раз перевірити його, Гущенка. Він укотре картинно розвів руками. Мовляв, нічим не можу допомогти, і попрощався.

Площа з пам’ятником Дзержинському зустріла Гущенка яскравим весняним сонцем, дзеленчанням трамваїв і гудками автівок. Тут, за дверима Контори, був інший світ. Світ весни і радості. Позаду, за вбраними у граніт стінами, залишився світ катів, убивць і шпигунів.

У світі весни і радості, піонерів у червоних галстуках, яскравих трамваїв і сонячних зайчиків, той інший світ здавався нереальним. Чиєюсь дурною вигадкою.

Гущенко сів у тролейбус і за півгодини був поряд із домом. Вийшов зупинкою раніше, аби подихати свіжим повітрям і дещо обдумати.

Пішов через парк.

Величезний натовп. Музика. Що це? Ага — над входом транспарант «День фізкультурника». Скрізь прапори. На одній алеї стоїть гіпсовий Ленін. На іншій — кращий друг усіх фізкультурників бронзовий Сталін. Наче святі. Або боги. Натовп поклоняється богам! Один — живий бог. Другий — мертвий. Але не похований! Вбрані лише у майки і спортивні труси, грудасті, з товстими ляжками й округлими задами фізкультурниці, синхронно робили вправи. Щонайменше сотня фізкультурниць. Під звуки пісні, яку виконував чималий, осіб на п’ятдесят, хор.


Хочется всей необъятной страной Сталину крикнуть: «Спасибо, родной, Долгие годы живи, не болей!» Жить стало лучше. Жить стало веселей!

Сталін сказав: «Жить стало лучше, жить стало веселей». Його вислів підхопила вся країна. Слова Сталіна вставляють у пісні та вірші! Справді, жити стало веселіше! А от чи краще… Деякі художники, письменники і композитори, яких він знав, жили добре. То була плата за те, що славили вождя й епоху. Саме для тих, хто любив і невтомно славив вождя, були спеціальні санаторії й лікарні.

1 ... 76 77 78 ... 215
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війни художників», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Війни художників"