Читати книгу - "Скляне прокляття"

— Слово честі! — почулося з хатинки. — Тим більше, що голіруч нам усе одно не відчинити двері зсередини. Проте, заради Бога, покваптеся!

— Сподіваюсь, мені не доведеться пошкодувати про це… — пробурмотів О’Ніл і бігцем кинувся в напрямку храмового майдану.

Джейбс Уїлсон нетямився від гніву. Арчер загинув, кран, на який було витрачено стільки зусиль, зруйновано. Всі його справи пішли шкереберть. Ця каменюка з іншого світу неначе й не збирається зрушувати з місця й залишати своє гніздо в центрі храму, ніби вона сама має власну волю та право голосу.

Час уже було покласти цьому край, тим більше, що мисливець на метеорити не терпів ані найменшого опору. І якщо досі він був спокійним і розсудливим, то від цієї хвилини ситуація із зеленим каменем зробилася для нього питанням честі.

Він іще ніколи не зазнавав поразки і, незважаючи на те, що цей моноліт мав такі загадкові властивості, не хотів здаватися й цього разу. Зелена брила з безодні Всесвіту була тут чужою. То був прибулець, мігрант. А на планеті Земля існували свої правила. Тут не можна діяти як заманеться. А особливо це стосується чужинців.

— Принесіть сюди ящик із динамітом, — наказав Уїлсон.

Здоровань Руперт, який і без того був добряче наляканим, здивовано глянув на керівника експедиції.

— Динаміт, сер?

— Так, нехай йому грець! Ти хіба не чуєш? Я рознесу цю брилу на друзки, якщо вважатиму, що це є конче необхідним.

— Ви хочете знищити зелений камінь? — Руперт, як це часто з ним бувало, нічого не розумів і тільки здивовано кліпав очима.

— Не знищити, йолопе, а поділити! Я переконаний, що кожний його уламок матиме такі ж самі властивості, як і цілий камінь, хіба що не такі могутні. А нам для експериментів цілком вистачить уламка завбільшки з кулак. Решту ми продамо. Я стовідсотково впевнений, що найбільші музеї світу й товариства дослідників природи розкуповуватимуть їх, як гарячі пиріжки, і за тією ціною, яку ми самі призначимо. Ти отримаєш стільки грошей, що не зможеш їх і перелічити. Ми просто купатимемося в золоті!

Вираз обличчя Руперта поступово змінювався. Нарешті, він усе ж таки допетрав, про що мова. Решта теж не стояли без діла. Найманці щодуху кинулися до табору по динаміт.

Уїлсон був тут єдиною людиною, в душі якої ще жеврів деякий сумнів. Ризик був надто великий. Динаміт — новий винахід. Він став причиною вже кількох нещасних випадків із катастрофічними наслідками. Злетів у повітря навіть цех із виробництва цієї речовини. І лише через те, що якийсь невіглас не вжив елементарних заходів безпеки. Втримати ситуацію під контролем могла тільки досвідчена людина. Недбалість може коштувати життя і їм самим — для цього достатньо навіть сильного поштовху чи іскри…

Динаміту в них залишалося зовсім небагато. Уїлсон взагалі сумнівався, чи варто брати таку небезпечну речовину з собою в експедицію, адже невідомо, що може статися. Зрештою він обмежився двома ящиками, з яких дві третини вже було використано. Хто б міг подумати, що їм знову знадобляться динамітні шашки?

— Тягніть усе, що залишилося, сюди! — гукнув він до своїх людей, змахнувши рукою. — І, будь ласка, обережніше, не впустіть на землю.

Невдовзі найманці доправили динаміт до підніжжя храму й виструнчилися перед хазяїном.

— Чудово, — похвалив їх мисливець на метеорити. — Тепер несіть це до головних сходів і обережно підіймайте його вгору.

Він керував роботою доти, поки ящик не було встановлено на потрібному місці. Підійшов Руперт. Очі колишнього докера були сповнені страху, хоча невеликий дерев’яний ящик із написом «Динаміт Нобеля» був завбільшки таким само, як, скажімо, коробка з пляшками віскі.

Уїлсон підняв кришку ящика, і в ніс йому вдарив солодкуватий запах нітрогліцерину. Коричневі бруски шашок було загорнуто в кілька шарів промащеного паперу і, заради безпеки, пересипано піском. Виявилося, що динаміт був у чудовому стані, й це дещо заспокоїло професора.

Він вийняв одну шашку і зважив її на долоні. Потім додав до неї другу, третю й четверту. Чотирьох має вистачити. Запал лежав поряд: дерев’яна основа, до якої було насипано чорного пороху й уставлено бікфордів шнур. Залишалося тільки прикріпити запал до динамітних шашок — і ті готові до вибуху.

Із неба впали перші важкі краплини. Весь цей час Уїлсону ніколи було й угору глянути, тож він не помітив, як насунули хмари. Треба поспішати. Невдовзі запал було встановлено на місце, і мисливець на метеорити звелів своїм людям віднести ящик із рештою динаміту на безпечну відстань від храму.

— Сюди не можна. Бос зайнятий, — шлях О’Нілу заступило троє найманців із дерев’яним ящиком у руках.

— Що він намірився робити? — Патрик перевів погляд із напису «Динаміт Нобеля» на обличчя чоловіків, а потім на сходи, що вели до храму.

Поруч із ними стояв сер Джейбс Уїлсон власною персоною, і в руках у нього було щось схоже на рибальську вудку. Але куди це зник Арчер? І що сталося з краном?

— Мені необхідно з ним терміново побалакати, — він відштовхнув Руперта й кинувся вгору по сходах. — Мова йде про наших бранців! — кинув він через плече.

— Стій! — Руперт кинувся за ним, але Патрик виявився спритнішим. — Ану вертай!

Коли асистент забіг на верхню сходинку, Уїлсон обернувся.

— Перепрошую, босе! — гукнув Руперт, хекаючи іззаду. — Я попереджав хлопця, що вам не можна заважати, але він не послухався.

— Добре, Руперте, — озвався Уїлсон. — Повертайтеся до своїх, а я сам тут упораюся. Що сталося, Патрику?

— Бранці, сер… —