Читати книгу - "Позбав мене від нареченого, сестричко, Ольга Обська"

Розділ 43. Маскарад починається

Насамперед Ліза вирішила попрацювати над образом Міранди, а потім уже братися за свій. Щоб перетворити бойового автомеханіка на фею, однієї рожевої сукні було замало. У хід також пішла перука із золотими кучерями, капелюшок з напівпрозорою рожевою вуаллю, притороченою з тильного боку, і парчеві туфельки.

Міранду реально стало не впізнати. Просто янголятко, рожева ніжна хмаринка, зефірка. Ну це, щоправда, поки вона не заговорить. Глибокий гучний тембр видавав її з головою. Але це не страшно. На балу голосно гратиме музика — вона заглушить будь-які голоси.

Коли з образом Міранди закінчили, Ліза взялася за свій. І якщо компаньйонка перетворилася на янголятко, то з себе Ліза збиралася зробити повну протилежність — розбійницю. Саме такий провокаційний костюм вона обрала з десятків інших.

Основу костюма складала біла шовкова блуза з глибоким вирізом і чорна вільна спідниця з асиметричним нижнім краєм, який відкривав праву ногу трохи вище коліна, а ліворуч доходив до щиколотки. Тісний червоний жилет на шнурівці щільно охоплював ліф, вдало підкреслюючи ті місця, які Ліза вважала у себе привабливими. До костюма додавалися високі чобітки на витонченому каблучку. Вони, вторячи жилетці, щільно охоплювали ікри. А найбільш провокаційною деталлю, мабуть, були чорні сітчасті панчохи. Завершувала образ червона бандана зі звисаючими кінцями.

Ліза подивилася на себе в дзеркало і залишилася задоволеною. Ніхто не впізнає в ній скромницю Елізабет. Хоча все було в рамках пристойності — нічого забороненого костюм не відкривав, але все ж таки давав волю уяві. Навіть за земними мірками його можна було назвати відвертим, чуттєвим та зухвалим. Бандитка з Лізи вийшла така як треба. Настрій став відповідним до костюма — бойовим.

Міранда вирішила зробити свій внесок у перевтілення Лізи. Підперезала її червоним поясом і заткнула за нього бутафорський пістолет. Залишався останній штрих — надіти маски, що приховають верхню частину обличчя.

Щоб оцінити, що ж у них в результаті вийшло, Ліза та Міранда ще раз обидві підійшли покрасуватися біля дзеркала. І ось коли вони глянули свіжими очима на цю парочку — розбійницю і зефірну хмарку, їх несподівано скрутив невгамовний напад сміху.

Вони реготали до сліз кілька хвилин. Ніяк не могли зупинитись. І, мабуть, самі не змогли б пояснити, що саме так розвеселило їх. Контраст? А коли все ж таки побороли напад, Ліза з подивом виявила, що її настрій набув нового забарвлення — у ньому з'явилися нотки передчуття свята. Якийсь час тому Міранда зізналася, що ніколи не була на маскараді, але і Ліза, взагалі-то, теж. Востаннє вона вбиралася у карнавальний костюм на шкільному новорічному святі в третьому класі. Тоді вона була сніжинкою, як і її подружки. Вони були в білих сукнях, обшитих мішурою, а все, що відбувалося, здавалося схожим на казку. Ось і зараз до Лізи несподівано повернулося те саме дитяче відчуття — передчуття, що має статися щось чарівне.

Ліза та Міранда увійшли до бальної зали разом із групою інших гостей. Аж дух захопило від того, як казково вона сяяла у світлі тисяч кольорових вогників. Все навколо — підлога, стіни, вікна були посипані сріблястими блискітками. Гірлянди з ялинових гілок, обплетених мішурою, прикрашали колони. Там і тут було організовано острівці з високих фуршетних столиків, які ломилися від святкових закусок, солодощів та напоїв.

На невеликому підвищенні, яке служило сценою, вже розташувалися музиканти. Вони виконували легку салонну композицію для створення урочистої атмосфери.

Ліза з цікавістю дивилася на всі боки, вивчаючи в які найрізноманітніші костюми одягнені гості. Деякі вбрання імітували тварин і птахів, був тут навіть шикарний "чоловік-кажан". Інші образи, мабуть, відповідали героям місцевого епосу — щось подібне до земних мушкетерів, робін гудів і лицарів, вікторіанських дам та середньовічних матрон.

Лізі здавалося, що вони з Мірандою чудово вписалися в загальну канву і не дуже виділяються на тлі яскравого натовпу, але це було помилкове враження. Незабаром вона почала помічати зацікавлені погляди кавалерів.

— Чарівна леді-розбійнице, — підійшов до неї один з "мушкетерів", — чи можу я запропонувати вам і вашій супутниці прохолодний лимонад?

— Чому б ні? — погодилася Ліза.

Охолодитись не завадить.

— Мені не треба, — відмовилася Міранда. — Я краще піду чогось з’їм.

Ліза не змогла стримати посмішку, спостерігаючи, як "феєчка", розгонистим впевненим кроком автомеханіка попрямувала до столиків.

Ледве "мушкетер" встиг ретируватися за напоями, як біля Лізи матеріалізувався ще один залицяльник. Цей у костюмі лицаря.

— Леді-розбійнице, ви вразили моє лицарське серце. Чи можу я сподіватися, що ви включите мене до списку кавалерів, удостоєних танцю з вами?

— Зазвичай серця лицарям розбивають не розбійниці, а чудові благородні пані, — посміхнулася Ліза.

— Нічого не можу з собою вдіяти. Мені подобаються жінки з пістолетами, — засміявся "лицар".

— Добре. Один із танців ваш, — погодилася Ліза.

Адже для того й влаштовуються бали, щоб танцювати.

— Ви почали запис кавалерів на танці? — підскочив "кажан". — Тоді включіть і мене до свого списку.

— Неодмінно, — пообіцяла Ліза.

Вона й не помітила, як виявилася оточена кавалерами, кожен з яких бажав записатися на танець. Ліза погоджувалася, сподіваючись, що один з них виявиться Брайаном. Адже хтось, прихований маскою, напевно і є він. Нехай поки що вона не могла визначити хто. Маски надійно приховували обличчя, а музика спотворювала голоси. Зате Ліза виразно відчула, що, виявляється, в цьому і є основна принадність маскарадів, саме це найбільше й лоскоче нерви — дізнатися, під якою з масок ховається той, з ким ти справді хотіла б закружляти у вальсі. Вона б його розпитала, чому не прийшов поговорити. Вона б його "погладила" між лопаток по його теплому місцю. Чому не розповів, що в нього за проблема?