Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Коротка історія семи вбивств 📚 - Українською

Читати книгу - "Коротка історія семи вбивств"

272
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Коротка історія семи вбивств" автора Марлон Джеймс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 76 77 78 ... 247
Перейти на сторінку:
class="p1">— Я схожий на того, хто витрачатиме свій час на смердюка з гето?

Він глянув крізь мене — і двічі кивнув. Я все зрозумів запізно, щоб ухилитися, і солдат, який стояв позаду, вдарив мене прикладом у потилицю. Либонь, він вдарив мене ще раз, бо я почув два удари — й наче очманів. Н’іть не згадаю, що хотів тоді сказати. Коліна підігнулися. Я був проти, я змушував їх випрямитися, але вони не слухалися. Полісмени та солдати кинулись на мене. Вони збили стільки пилюки, що я помічав їхні чоботи лише за дюйм від сво’о обличчя. Вони духопелили моє обличчя, живіт, дупу та яйця, аж поки хтось не крикнув, що я потрібен живим.

Я двічі приходив до тями, і двічі вони мене вирубали. Утретє я опритомнів на ліжку, і коли підвівся, побачив три муровані стіни тюремної камери.

Алекс Пірс

андрівка Гоуп-роудом у компанії Марка Ленсінга чомусь викликає в мене мурашки по тілу. Схоже, цей довбодзьоб не вміє вправно керувати автівкою, принаймні тут, на Ямайці. З Нового Кінгстона до Гоуп-роуду ми їхали серединою дороги, бо їхати лівіше він, либонь, не міг. І при цьому йому вистачало нахабства лаятися з усіма ямайцями, які йому сигналили. Я просто втиснувся в сидіння, частково не бажаючи бути поміченим у товаристві Марка Ленсінга (хоча хто мене тут впізнає?), а частково сподіваючись на те, що як хто-небудь у нас вистрелить, то перша куля дістанеться йому. На годиннику сьома вечора. Робочий день більшості жителів Кінгстона закінчився, і дорога забита бампер до бампера. Сигнали гудуть так, ніби все місто продовжує сварку, розпочату ще до того, як вони сіли у свої машини.

Раптом позаду заревіла сирена й усі, окрім Марка, з’їхали до узбіч.

— Марку, з дороги.

— До біса їх, хай самі з’їжджають.

— Марку, не вдаючись у нюанси історії, скажу: комусь із ямайців буде дуже приємно віддухопелити білого.

— Хай тільки спробують...

— Ленсінгу, з’їжджай!

— Гаразд... Добре... Ш-ш-ш... Братику, не напружуйся так.

Мені здається, я їду в одній автівці з прибацаним Ґрегом Бреді[251]. Прикро те, що Марк, можливо, саме з цього Ґрега і бере приклад. Хай би що він робив, усе аж кричить про його недорозвинений пеніс.

Повз нас пролітає карета швидкої допомоги, і тут Марк робить те, що в першу мить мене шокує, а в наступну здається цілком логічним. Він вирулює на дорогу і прилаштовується за нею слідом. Ми несемося як божевільні. Мені в кайф стежити за подіями, коли я реально втрачаю дар мови, а не тоді, коли це тільки здається ефектним і драматичним. Він шкіриться, як ідіот, охоплений геніальною ідеєю. Натхненні його прикладом, ззаду приклеюються ще чотири автомобілі. Ми швидко наближаємося до величезних воріт Співака. Тобто я їх поки що не бачу, але знаю: вони — за квартал звідси. Ленсінг вивертає кермо, роблячи такий різкий віраж управо, що аж шини скрегочуть, а з автівки позаду лунає: «Трясця твоїй матері!»

— І твоїй теж.

Ми біля воріт Співака. Уже стемніло, але попереду видніється дерево, що майже блокує передні двері. Звідси здається, ніби верхній поверх спочиває на його кроні. Ленсінг сигналить двічі й збирається зробити це втретє, але я його зупиняю. Ленсінг кривиться, а тоді вилазить з автівки й підходить до воріт, щоб привернути до себе увагу охоронця. Той навіть вухом не веде. Я не впевнений, що він відповідає Ленсінгу, аж поки не чую, як Марк вимагає, аби його з автівкою пропустили всередину: «Що це значить: паркуватися зовні? Ти взагалі знаєш, із ким розмовляєш? Я сьогодні зніматиму велике цабе, а ти можеш сам себе трахнути, якщо вважаєш, що я не заїду!» Охоронець говорить значно тихіше, так що здається, ніби він і досі мовчить.

— Засранці. Вони не впускають автомобілі, якщо ти не рідня або не член групи. Ідіоти.

Ленсінг під’їжджає до багатоповерхівки навпроти будинку Співака і моститься на чиєсь пронумероване місце. Коли ми виходимо з автівки, я про це вже навіть не згадую. Камеру він із собою не бере. Кумедно спостерігати, як Ленсінг аж кипить, ніби збирається влаштувати бучу. Ямайці ж такі незворушні, що можуть у цьому позмагатися з жителями Міннесоти. Мабуть, вони сміялися впродовж усього того часу, поки Ленсінг ішов до воріт.

— Ну що, задоволений? — кидає він охоронцеві. Особисто я вартового не впізнаю, мені вони всі на одне лице. Він оглядає Ленсінга з ніг до голови і відчиняє ворота.

— Тобі не можна, вхід тільки для одного, — каже він, і я відступаю.

— Почекай тут, Пірсе. Я дістану дозвіл від боса.

— Умгу. Все крутяк, Марку.

— Чекай тут.

Він прямує до вхідних дверей, після чого повертає ліворуч і зникає. Я не бачу, куди він подівся. Охоронець дивиться на мене, я на нього. Я прикурюю «Ротманс» і простягаю йому пачку. Він виймає одну сигарету й повертає пачку мені. Жоден з нас не сприймає це за контакт. Але принаймні він не заперечує, коли я спираюся на ворота. Чути, як після перерви грає гурт, особливо гітару. До біса стереотипи, але я б спершу послухав баси та барабани. Я чув, що нові музиканти гурту підштовхують Співака ближче до року. Я б сказав: далі від його, Співака, джерел, — але тоді б я став ще одним білим, який вважає за можливе вказувати чорним на їхнє коріння.

Від воріт нічого не видно. Під навісом стоїть не так старий, як давній пікап Співака. Дерева, некошена трава, західна частина будинку та охоронці (щонайменше, я так думаю, з десяток), які перевальцем вештаються подвір’ям. Уперше я звертаю увагу на сусідні будівлі. Там, де поставив автівку Ленсінг, розташовано квартирний комплекс, а обабіч воріт тягнуться таунгауси. Вгору-вниз Гоуп-роудом курсують автомобілі. Я навіть не подумав, з якого запитання розпочати з ним розмову. «Що ти думаєш про пророкування щодо зіткнення двох сімок? Як тобі новий альбом Банні Вейлєра[252]? Чи означає цей концерт, що він підтримує ННП? Якщо сам раста не працює на ЦРУ, то чи знає він, хто працює?»

Я виймаю з рюкзака блокнот і дивлюся на чистий аркуш. Коли Ленсінг сказав про майбутнє інтерв’ю, мені здавалося, я зможу поставити йому мільйон запитань. І ось я біля воріт, а в голові — нуль. Знаю, що є якась історія, я хочу про неї дізнатися,

1 ... 76 77 78 ... 247
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коротка історія семи вбивств», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коротка історія семи вбивств"