Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"

— Досвід був? — запитала Ліїн.

— Ні, я народилася одразу старою та розумною. Але бачила одну таку, що втекла з коханим і повернулася з неправильно зрощеною після перелому рукою і великим животом. Її просто так годувати не захотіли, змусили вчитися ходити канатом. А коли вона впала, навіть до лікаря не відвели, грошей у них на лікарів не було. А потім і зовсім залишили посеред дороги, бо вила від болю і заважала всім спати. І якби ця дурепа не натрапила на будиночок якоїсь напівбожевільної баби, яка вважала себе господинею лісу, там би її і зжерли вовки. Або сама померла б від голоду.

Ці одкровення Мелана запила вином і зітхнувши, запропонувала:

— Давай краще про щось веселе поговоримо.

— Про душечку Юміла, — сказала Ліїн.

— Він не цікавий, — відмовилася Мелана, мабуть, недостатньо поки що вина випила. — Краще про розумних жінок, які підбирають собі чоловіків за статусом і щасливо з ними живуть до старості, іноді заводячи коханців і заплющуючи очі на коханок чоловіка.

— Я так не хочу, — відмовилася Ліїн. — Інакше мені б і Валад підійшов.

— Валад обманщик, — припечатала Мелана. — А ти подумай. Виходити заміж через пристрасть взагалі не можна. Пристрасть швидко минає. Кохання, та ще й взаємне, насправді рідкісна пташка. І її різні дурепи часто плутають із симпатією, пристрастю, і демони знають, з чим ще. Знала я одну милу дівчинку, яка закохувалась через день. Поговорить із черговим чоловіком і все, любить його вже. А якщо він ще й букетик вручить чи вірші прочитає, то це буде два дні істеричних страждань, доки чергового кавалера не зустріне і не покохає ще сильніше. З нею було дуже весело. А потім вона вийшла заміж і перетворилася на зануду, котра може думати лише про честь чоловіка. Щоправда, вона у цьому шлюбі щаслива, тож…

Мелана знову випила вина.

Ліїн теж випила, трохи подумала і знайшла доречне питання:

— А капітан скоро видужає?

І з цього питання почалася та сама розмова про чоловіків, які гірші за баранів. Про обов’язки та здоров'я. Про те, що одного разу тато не витримає і приб'є душечку поліном, а потім піде і влаштує скандал його нещасній мамі, яка думає, що її син дорослий і здатний потурбуватися про себе, не померши при цьому раніше терміну. Ліїн спитала, що у Змія там за обов’язок такий? І Мелана обізвала цей обов'язок любов'ю всього його життя, тому що він, як справжня дружина, давав йому приводи ризикувати дурною головою, мабуть, сподівався залишитися щасливою вдовою. Ліїн з обов’язку-дружини посміялася і слово за слово з'ясувала, що Велівера сам напросився на те, щоб стати капітаном. Бо він, як і Валад, не міг сидіти без діла. Особливо за спинами вчителів та охоронців, які, якби їхня воля, взагалі б замурували всіх вогненних магів у вежах з одним маленьким віконцем, щоб було як їжу та воду передавати, а потім оточили ці вежі потрійним кільцем охорони, щоб напевно.

Ліїн Велівері навіть поспівчувала. Схоже, бути спадкоємицею цілого прима не так погано, як вогненним магом.

Потім Ліїн довго намагалася з'ясувати у Мелани, за кого імператор забажає видати спадкоємницю, котра так несподівано взяла і знайшлася. Чому Ліїн вирішила, що вона знає, так і залишилося нез'ясованим, мабуть, підказало вино. Але Мелана чомусь хихотіла, стверджувала, що насправді кандидатури лише три. І дві з них Ліїн неодмінно сподобаються. Проте третю вона захоче прибити. Можливо навіть поліном, якщо тато Змія приїде і його з собою привезе. Поліно у цього тата було якесь особливе, мало не артефактне.

А потім якось так вийшло, що розмова з артефактного поліна перескочила на способи лікування впертих баранів. Вина на той час залишалося на дні третьої пляшки. Ліїн було дуже легко і весело, а Мелані хотілося відкрити такій добрій дівчині якусь страшну таємницю. І вперті барани для цього цілком підходили.

— Розумієш, — говорила Мелана, спираючись усім тілом на стіл і зосереджено дивлячись на кінчик носа Ліїн. — Перше, що робить демон, ранячи мага, це намагається відсікти його від сили. Щоб з'їсти було простіше. А якщо людина не маг, то в неї жеруть життя, змушуючи вмирати, корчачись від болю. Біль демони також люблять. Ось, а Юміл був магом і при цьому не виглядав магом. Тому його від сили навіть не намагалися відсікти, його просто вбивали, пожираючи енергію і йому тепер потрібен тільки час, щоб відновити запаси, заповнити порожнечі і виростити заново парочку випадково обірваних зв'язків. А часу у нас немає, капосні пластини треба викинути, поки вони не стали розсипатися, випускаючи з себе цю мерзотно-небезпечну енергію. Вона насправді зовсім не відрізняється від того, чим ударили Юміла. Розумієш?

— Розумію, — підтвердила Ліїн. — І нічого не можна зробити, аби прискорити одужання?

У тому, що у битві із засідкою допомога капітана-мага буде дуже не зайвою, дівчина ні крапельки не сумнівалася. Вона тепер навіть не сумнівалася в тому, хто кидався вогнем у шлюп. Якийсь маг повітря так би не зміг, навіть якби вчився ліпити вогняні кулі половину життя і ні на що інше не відволікався. І щити, напевно, Велівера ламав. Проти магії вогню у цих щитів вплетеної протидії просто не було. Значить, і в інших також не буде.

— Дещо зробити можна, — змовницьки сказала Мелана і підморгнула. — Але спочатку треба випити ще пляшечку, бо розслабитися не вийде.

І, загадково хихикнувши, витягла з-під ліжка скриньку, в якій виявилося чотири пляшки, щільно перекладені соломою та папером.

— Ось, — сказала Мелана, демонструючи пляшку з чимось золотистим та густим. — Зараз я тебе навчу одному старому, практично забутому та небезпечному ритуалу. Ти не бійся, він небезпечний тільки тоді, коли один з магів, що беруть участь, набагато сильніший за другого, а ти з душечкою по силі практично рівні, у нього просто досвіду і знань більше.

— А може, краще ти? — затурбувалася Ліїн.

Але Мелана невблаганно налила в келихи густу рідину, що пахла медом, і заявила: