Читати книгу - "Янголи і демони"

Ленґдон повернувся до завдання, яке треба, було вирішити негайно. Вогонь. Гортаючи каталог, він згадав слова Вітторії. Перші дві скульптури були вам відомі... цю ви, мабуть, знаєте теж. Він знову подивився на покажчик, шукаючи в ньому знайомі назви. Ідей не було. Ленґдон відчув, що якщо затримається тут іще трохи, то зомліє, й вирішив усупереч сумлінню винести каталог назовні. Це ж тільки перелік робіт, казав він собі. Я ж не виношу звідси оригінал якоїсь праці Галілея. Сторінка з «Діаграми» досі лежала у нього в кишені, і він нагадав собі, що, перш ніж вийти з архіву, мусить повернути її на місце.

Ленґдон поспішно нахилився, щоб підняти важкий том з підлоги, але раптом застиг. Хоч покажчик ряснів примітками — та, що впала йому в очі, здавалася дивною.

У ній ішлося, що знамениту скульптуру Берніні «Екстаз святої Терези» невдовзі після урочистого відкриття перенесли за межі Ватикану. Але здивувало Ленґдона не це. Скандальне минуле цієї роботи було йому відоме. Хоч дехто вважав її шедевром, Папа Урбан VIII вирішив, що вона надто еротична для Ватикану, і відіслав до якоїсь непоказної каплички в протилежному кінці міста. Увагу Ленґдона привернуло те, що скульптуру, схоже, встановили в одному з п’яти храмів з його переліку. До того ж у примітці було сказано, що її туди перенесли per suggerimento dell’ artista.

На пропозицію скульптора? Ленґдон нічого не розумів. З якої б це рації Берніні пропонував, щоб його шедевр сховали десь подалі від людських очей? Усі митці завжди прагнули, щоб їхні роботи встановлювали на видному місці, а не десь у чорта на...

Ленґдон завагався. Хіба що...

Він боявся навіть припустити таке. Невже це можливо? Невже Берніні навмисне створив композицію настільки відверту, що Ватикан був змушений сховати її десь на околиці міста? Можливо, Берніні сам і запропонував, де її поставити. Може, у якійсь церковці на лінії подиху «Західного вітру»?

Ленґдон розхвилювався, аж раптом згадав, що ця статуя начебто не має нічого спільного з вогнем. У кожному разі, цю скульптуру аж ніяк не можна було назвати науковою — радше порнографічною, але в жодному разі не науковою. Один англійський критик якось висловився про «Екстаз святої Терези», що це «найневідповідніша прикраса для християнського храму». Ленґдон, тісно ж, розумів, у чому тут річ. Блискуче виконана скульптура зображала святу Терезу, що корчиться від бурхливого оргазму. Сцена явно не для Ватикану.

Ленґдон швидко знайшов сторінку з описом цієї роботи. Ледь побачивши ескіз, він несподівано відчув надію. На малюнку свята Тереза справді мліла від насолоди, але в композиції була ще одна фігура, про яку Ленґдон зовсім забув.

Янгол.

І тоді він згадав легенду...

Свята Тереза була черницею, яку канонізували після того, як вона заявила, що уві сні до неї навідався янгол. Пізніше критики дійшли висновку, що цей візит був не так духовний, як еротичний. Знизу на сторінці Ленґдон прочитав знайому цитату. Слова самої святої не залишали місця для сумніву: ... його великий золотий спис... сповнив мене вогнем... пронизав кілька разів... сягнув нутрощів... це була така блаженна насолода, що я хотіла, щоб вона ніколи не припинялась.

Ленґдон усміхнувся. Якщо тут не йдеться про серйозний секс, то я вже й не знаю, що ще це може означати. Усміхнутися Ленґдона змусив ще й опис скульптури. Хоч він був італійською мовою, слово fuoco траплялося в ньому щонайменше п’ять разів:

...спис янгола з вогненним наконечником...

...голова янгола випромінює вогонь...

...жінка, охоплена вогнем пристрасті...

Ленґдон таки остаточно не впевнився, доки не подивився на ескіз іще раз. Вогненний спис янгола стримів, як дороговказ. Хай янголи у пошуку ведуть! Навіть тип янгола, що його зобразив Берніні, здавався не випадковим. Це ж серафим, збагнув Ленґдон. Дослівно серафим означає «вогненний».

Роберт Ленґдон був не з тих, хто чекає знаків згори, але про читавши назву церкви, де тепер перебувала статуя, подумав, що ладен повірити у вищу силу.

Санта-Марія делла Вітторія.

Вітторія, подумав він, широко усміхаючись. Чудово.

Підвівшись, Ленґдон похитнувся. У голові паморочилось. Він глянув угору на драбину й застановився, чи варто поставити каталог на місце. Чорт з ним, подумав. Нехай про це потурбується отець Жакі. Він згорнув книжку й акуратно поклав біля нижньої полиці.

Йдучи до виходу зі сховища, Ленґдон дихав коротко й часто. Однак успіх його окрилив, і він почувався сповненим енергії.

Але фортуна відвернулась від нього, ще допоки він дійшов до дверей.

Без жодного попередження сховище видало дивний звук. Світло згасло, кнопка біля дверей-вертушки також. За мить весь архівний комплекс занурився у пітьму. Хтось відімкнув електрику.

85

Священні ватиканські гроти розташовані під собором Святого Петра. Там ховають померлих Пап.

Вітторія сягнула останньої сходинки спіральних сходів й увійшла в грот. Темний тунель нагадав їй великий адронний колайдер у ЦЕРНі. Тут було так само темно й холодно. У тьмяному світлі ліхтарів, що їх несли швейцарські гвардійці, тунель здавався химерним. З обох боків у стінах зяяли ніші. У глибині них, скільки сягало світло, виднілися чорні тіні від масивних саркофагів.

У Вітторії пішов мороз по шкірі. Це від холоду, казала вона собі, знаючи, що в цьому є тільки частка правди. У неї було відчуття, наче за ними хтось стежить, — але не істота з плоті й крові, а привиди, що причаїлися в темряві. На кожному гробі лежала скульптурна подоба покійного Папи в натуральну величину — це були статуї в папських шатах зі схрещеними на грудях руками. Здавалося, що ці розпростерті тіла постали з могил, підваживши мармурові кришки саркофагів, ніби у намаганні вирватися зі смертних пут. Процесія з ліхтарями просувалася далі, і вздовж стін з’являлися нові й нові силуети давно померлих Пап; вони розтягувалися й зникали в моторошному танці тіней.

Усі мовчали, і Вітторія не могла б сказати напевно, чим це спричинено — повагою до мертвих чи страхом. Сама вона відчувала й те, й інше. Камерарій ішов із заплющеними очима, так начебто. знав напам’ять кожний крок. Вітторія підозрювала, що від часу смерті Папи він неодноразово ходив цим страхітливим маршрутом... Можливо, щоб помолитися на могилі й попросити покійного