Читати книгу - "Темнолесникове прокляття"

намагання, професори так ніколи й не дізналися, що їм довелося бачити тієї ночі, хоча й стикалися — як і решта глядачів феєричного світозорого видовища — з багатьма безумними теоріями. З часом почали з’являтися ще божевільніші теорії щодо загадкової пропажі заступника декана факультету мрякощупізму Сефтуса Лепряка та юди-охоронця на ім’я Пийпузо. Провину зіпхнули на хронічні змови, а численні плітки вже стали притчею во язиціх. Та ніхто навіть у найхитромудріших здогадах та умовиводах так і не спромігся сполучити ці дві події водно.

З усіх санктафракців лише Щипові та Джервісові було звісно, що швидке зникнення двох нових зірок та пропажа помічника декана й охоронця якось пов’язані. Але вони нікому про це навіть не заїкалися. Боже борони!

***

Ставши обличчям до вікна колишньої дитячої кімнати у Школі Мрякощупізму, Квінт і Маріс разом вдивлялися у тем не нічне небо. Над ними мерехтіли зірки — яскраво, немов відшліфовані чорні діаманти.

— Яка краса! — вигукнула Маріс.

— Вона ще більша, коли вогні міста не підсвічують неба, — запевнив Квінт. — О, Маріс, я навіть не знаю, як тобі пояснити, що це за розкіш — темної ночі, як оця, летіти на кораблі понад Темнолісом. Або дрейфувати над баранцями кипучого моря снігово-білого туману. Або впіймати потік райдужних хмар, що ковзають мимо. — Його очі спалахнули. — Відчувати сонце на своєму обличчі, вітер у чуприні… — Він урвав і повернувся до Маріс. — І все ж я ніколи не переслідував бурі. Тут я невіглас. Якщо Санктафракс готовий мене підкувати, тоді може я й пристану на пропозицію Професора Світлознавства.

— Хочеш сказати, лишишся тут?

Квінт кивнув головою.

— Атож, — сказав він. — Але не назавжди. Це місце не для мене, Маріс. Колись я покину Санктафракс з усіма його змовами та інтригами і вже ніколи сюди не повернуся.

— Квінте, — попрохала Маріс, беручи його за руку. — Коли ти покидатимеш місто, візьми мене з собою.

Квінт усміхнувся, але промовчав. Він знову повернувся до вікна і вдивлявся у далечину за шибою. Ген там тягнеться незайманий Присмерковий ліс, а за ним — похмурий Темноліс: йому нема кінця-краю. По тілу розливалося приємне тепло. Він жадав дослідити величезний безкраїй світ перед своїми очима, світ, повний чудес…

І тут, ні сіло ні впало, в голові громом озвався темнолесників голос. Трепет охопив усю його істоту.

«Я проклинаю тебе, учню Квінте… І тепер на кожній днині твого життя лежатиме тавро прокляття. Твоє прокляття буде у знатті, що то ти, учень Квінт, випустив мене у білий світ!»

«Ні, ні», — сказав собі Квінт і похитав головою. Темнолесник здимів. Потвора ніколи вже не повернеться до Санктафракса, а що Квінт десь випадково натрапить на неї, це ще вилами по воді писано. Світокрай справді безмежний. Ні, це все вже позаду.

Чи так?

— Ну? — почувся нетерплячий голос Маріс. — Так ти береш мене з собою? Береш чи ні?

Квінт знову повернувся і, забачивши серйозне обличчя своєї другині, розсміявся.

— Ось що я тобі скажу, — почав хлопець. — Якби ти була поруч зі мною, темнолесник ніколи б не посмів підступитися до мене.

— Отже, це треба розуміти як «так»? — запитала Маріс.

— Так, Маріс, саме так, — кивнув головою Квінт. — Санктафракс я покину з тобою. Ти стоятимеш коло мене на капітанському містку великого небесного корабля, і ми вкупі сягнемо найглухіших небесних закутків.

Маріс потішено кивнула головою.

— А може, — додала вона мрійливо, — ще й далі.

Оглавление Вступ Розділ перший Палац тіней Розділ другий Квінт Розділ третій Велика бібліотека Розділ четвертий Вельма Тернодерев Розділ п’ятий Віадукові сходи Розділ шостий Нижньонебова клітка Розділ сьомий Водограйний Дім Розділ восьмий Скарбівня Розділ дев’ятий Кам’яні щільники Розділ десятий Змови та підступи Розділ одинадцятий Вільне падіння Розділ дванадцятий Блискуни Розділ тринадцятий Чіпус Семиджерел Розділ чотирнадцятий Непрохані гості Розділ п’ятнадцятий Лініус розказує Розділ шістнадцятий Потвора Розділ сімнадцятий Помста Розділ вісімнадцятий Темнолесникове прокляття