Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Спокута сатани 📚 - Українською

Читати книгу - "Спокута сатани"

1 010
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Спокута сатани" автора Марія Кореллі. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 78 79 80 ... 124
Перейти на сторінку:
дорого заплатив за мене; але пам'ятай, я досі не ношу інших діамантів, окрім тих, що дарував мені ти; я не вимагаю подарунків − мені вистачає тих, що ти робиш мені з власної великодушності; я щиро прагну бути вартою твоїх витрат.

− Сибілло, ти вбиваєш мене! − скрикнув я, відчувши нестерпний біль. − Я не такий негідний, за якого ти мене маєш!

Я майже ридав, охоплений відчаєм.

− Ти не можеш не бути негідним, − сказала вона, пильно дивлячись на мене, − оскільки ти чоловік. Я негідна, оскільки я жінка. Якби ми вірили в Бога, тоді, можливо, змогли б відшукати інший життєвий шлях, інший спосіб кохати − хтозна! Але ні ти, ні я не маємо ані крихти віри в Істоту, буття Якої наполегливо спростовується всіма вченими нашого часу. Нас уперто вчать, що ми тварини − й нічого більше; однак не варто соромитися цієї тваринності! Тваринність і атеїзм схвалюють і наука, і преса. Духівництво неспроможне наснажити внутрішньою силою ту віру яку воно пропагує. Ходімо, Джеффрі, не стій у задумі під цими соснами, як уражений Парсифаль. Викинь геть те, що тривожить тебе, − твоє сумління! Викинь його, як викинув книжку, що я читала! І візьми до уваги, що більшість чоловіків твого типу були б горді стати здобиччю негідної жінки; тож привітай себе з тим, що маєш мене за дружину! Я мислю настільки широко, що завжди даватиму тобі повну свободу у всьому, − якщо ти, звичайно, даватимеш таку саму свободу мені! Нині всі шлюби на цьому тримаються, принаймні в нашому колі; інакше «священні узи» були б нестерпні. Ходімо!

− Ми не можемо жити разом, маючи такі стосунки, Сибілло! − хрипко промовив я, прямуючи поруч із нею до вілли.

− Чому? Можемо! − недобра посмішка заграла на її вустах. − Ми можемо робити те саме, що роблять інші; немає потреби вирізнятися з оточення, наче навіжені дурні! Немає потреби вдавати взірцеве подружжя − нас лише зненавидять! Безсумнівно, краще бути популярними, ніж доброчесними: доброчесність ніколи не оплачується. Дивись, іде наш забавний німець-лакей − доповісти нам, що обід подано. Будь ласка, не дивись так сумно, адже ми не сварились, і не треба давати слугам привід думати, ніби у нас чвари.

Я не відповідав. Ми ввійшли до будинку й сіли обідати. Сибілла підтримувала розмову, хоча я відповідав коротко і прохолодно; після обіду ми, як завжди, пішли до ілюмінованого саду суміжного готелю послухати оркестр. Сибіллу знали, вона збуджувала загальний захват своєю вродою; і поки вона підходила до своїх знайомих, спілкуючись то з однією групою, то з іншою, я сидів у похмурому мовчанні, спостерігаючи за нею з дедалі більшим здивуванням і… страхом. її краса здавалась мені подібною до краси отруйної квітки, яка, чаруючи формою та барвами, дихає смертю на того, хто зірве її зі стеблини. І тієї ночі, коли я тримав її в обіймах і відчував у темряві биття її серця, жах охопив мене − жах, що я можу задушити її, коли вона лежить на моїх грудях, задушити, як упиря, що висисає мою кров і сили.

XXVII

Ми завершили весільну подорож раніше, ніж планувалось, і повернулись до Англії, до Віллосмірського замку, приблизно в середині серпня. Невиразна ідея зродилася в мені й додавала надії: я мав намір познайомити мою дружину з Мевіс Клер, сподіваючись, що цілющий вплив ніжної, щасливої, незворушно спокійної істоти, яка мешкала в маленькому котеджі, немов радісна пташка в затишному гніздечку, може пом'якшити безжальну пристрасть Сибілли до холодного аналізу, її зневагу до шляхетних ідеалів. У графстві Варвік на той час стояла надзвичайна спека; троянди були в повному розквіті, густе листя кедрів та дубів у парках давало приємний затінок, у якому відпочивало стомлене тіло, а спокійна краса лук тішила виснажену душу.

Урешті-решт, нема на світі країни прекраснішої, ніж Англія! Немає жодної країни, так рясно обдарованої зеленими лісами, яскравими квітами; жодна не може похвалитись такими поетичними куточками, придатними для мрійливого усамітнення. В Італії, у країні, оспіваній істеричними, екзальтованими поетами, які хтозна-чому вважали, що це єдиний край, гідний уславлення, − поля вбогі та зчорнілі, випалені надто пекучим сонцем; там немає тінистих путівців, які пролягають уздовж кожного англійського берега; і манія італійців безжально вирубати найкращі дерева не лише зашкодила кліматові, але й зіпсувала ландшафт настільки, що важко повірити в колишню красу Італії, яку й досі помилково вихваляють. Принаймні на цілому обширі Італії неможливо відшукати такої гарної місцинки, якою був Лілія-котедж у задушливому серпні. Мевіс сама дбала про свій сад, вона мала двох садівників, які за її вказівками поливали траву й дерева; і неможливо було уявити собі щось чарівніше, ніж мальовничий будиночок у старовинному стилі, вкритий кущами троянд і ясмину, які, здавалося, перев'язували дах вузлуватими гірляндами; навколо котеджу стелилася смарагдова лука з альтанками, оброслими густою зеленню, де знаходили райський притулок усі співучі пташки, й вечорами їх мелодії бриніли, немов струмені водограю.

Я добре пам'ятаю той день, тихий, спекотний і млосний, коли я повів Сибіллу знайомитися з письменницею, якою вона здавна захоплювалась. Стояла така спека, що птахи в наших парках мовчали, але, підійшовши до Лілія-котеджу, ми відразу ж почули щебетання дрозда десь угорі, між троянд, − ніжні звуки, сповнені «солодкого спокою»; а десь на віддалі голуби-«критики» глухо туркотіли про щось, знане лише їм.

− Яке чудове місце! − сказала моя дружина, відчинивши хвіртку та проходячи повз духмяний живопліт із жимолості та ясмину. − Справді, воно краще за Віллосмір!

Нас провели до вітальні, і Мевіс, попереджена про наш візит, не змусила довго на себе чекати. Коли вона вийшла, вбрана в легку білу сукню, що м'яко обгортала її стрункий стан, із паском зі звичайної стрічки, − дивна болісна туга защемила в моєму серці. Гарне спокійне обличчя, веселі й водночас мрійливі очі, чутливі вуста й особливо світлий погляд щастя, що надавав її рисам такого ясного й милого виразу, − усе це говорило мені, якою повинна бути жінка та якою вона частіш за все не є.

Як я міг ненавидіти Мевіс Клер! Я навіть удався до пера, щоб завдати їй удару шляхом анонімної критики! Однак це сталося раніше, ніж я познайомився з нею, раніше, ніж зрозумів різницю між нею та опудалами у спідницях, які вдають із себе романісток, не вміючи правильно писати англійською мовою, і говорять у товаристві про свої твори з зухвалістю, запозиченою

1 ... 78 79 80 ... 124
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спокута сатани», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спокута сатани"